Пентаграма. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

      Коли вони вийшли з «Андеруотера», було близько дев’ятої. Харрі здавалося, що він рухається по палубі корабля в шторм.

      – Я живу близько, трохи нижче по вулиці, – повідомив він. – Не хочеш…

      Вібекке трохи нахилила голову набік і всміхнулася.

      – Харрі, не роби того, про що жалкуватимеш.

      – Жалкуватиму?

      – Останні півгодини ти тільки й розповідав, що про свою Ракель. Уже забув?

      – Я ж сказав, що я їй не потрібний.

      – Ну і я тобі не потрібна. А потрібна тобі твоя Ракель. Чи інша Ракель.

      Вона взяла його за плече:

      – Може, на якусь секунду я й подумала, що все могло б бути інакше. Але ж не інакше. Та й Андерс скоро прийде додому.

      Харрі знизав плечима, похитнувся і зробив крок убік.

      – Давай хоч до будинку тебе проведу, – пробурмотів він.

      – Харрі! Тут пройти метрів двісті.

      – Впораюсь.

      Вібекке розреготалася й узяла його під руку. Вони повільно йшли по Уллеволсвейєн, повз них проїздили автомобілі та порожні таксі, а вечірній вітер цілував обличчя, як уміє цілувати тільки в Осло і тільки в липні. Харрі слухав рівне дзижчання її голосу і думав про те, що ж зараз робить Ракель.

      Вони зупинилися перед чорними залізними дверима.

      – Добраніч, Харрі.

      – А… ти поїдеш на ліфті?

      – А що?

      – Нічого. – Харрі засунув руки в кишені й відчув, що втрачає рівновагу. – Обережно. Добраніч.

      Вібекке з усмішкою підійшла до нього і поцілувала в щоку. Харрі жадібно втягнув ніздрями її запах.

      – Можливо, в наступному житті, – шепнула вона.

      Двері м’яко і безшумно зачинилися за нею й тихо защипнулися. Харрі стояв і дивився на вітрину, намагаючись зосередитися. Щось було не так. Ні, не вибір надгробних плит, а віддзеркалення. На краю тротуару через вулицю стояла машина. Якби Харрі хоч трохи цікавився ними, то знав би, що це ексклюзивна іграшка – спортивний японський автомобіль.

      – Щоб тебе… – тихо вилаявся Харрі, виходячи на дорогу.

      Повз нього, верескливо сигналячи, проїхало таксі. Він підійшов до машини і став біля дверей водія. Темне скло опустилося.

      – Що, чорт забирай, ти тут робиш? – просичав Харрі. – Шпигуєш за мною?

      – Добрий вечір, Харрі, – позіхнув Том Волер. – Спостерігаю за квартирою Камілли Луен. Дивлюся, хто приходить-відходить. Не на порожньому ж місці виникла ідея, що злочинець завжди повертається на місце злочину.

      – Це маячня, – сказав Харрі.

      – Як СКАЧАТЬ