Спаситель. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Напрямки з армії, – мовив Харрі. – Може, влаштує у нас ранкову перевірку.

      – Він ніби був гарним поліцейським, перш ніж вирішив змінити шлях.

      – Чи ти про те, що він сам про себе написав у бюлетені?

      – Втішливо чути, Харрі, що ти маєш позитивний настрій.

      – Я? Певна річ. Я завжди ладен надати заслужений шанс новачкам.

      – Один шанс. – До них підійшла Беата Льонн. Відкинула набік коротке біляве волосся. – Ти ніби накульгуєш, Харрі.

      – Учора ввечері на контейнерному складі наскочив на зубатого вартового собаку.

      – Що ти там робив?

      Перш ніж відповісти, Харрі поглянув на Беату. Керівна посада пішла їй на користь. Та й криміналістичному відділові загалом. Беата завжди вирізнялася тямущістю та професійністю, утім, він не бачив безперечних лідерських якостей у старанній, але сором’язливій дівчині, коли вона після закінчення Поліцейської академії прийшла у відділ крадіжок.

      – Лише хотів глянути на контейнер, у якому знайшли Пера Голмена. Скажи-но, як він утрапив на склад?

      – Обценьками перекусив замок. Вони поряд з ним лежали. А ти як втрапив?

      – Що ще ви знайшли, окрім обценьків?

      – Харрі, немає нічого, що б свідчило…

      – Я так і не кажу. Але що ще?

      – А яка твоя думка? Усілякі дрібниці: доза героїну, пластиковий пакунок з тютюном. Знаєш, вони збирають тютюн з недопалків. Й, певна річ, майже крону грошей.

      – А «Беретта»?

      – Серійний номер спиляно, але сліди спиляння знайомі. Зброя контрабандна, часів Принца.

      Харрі зауважив, що Беата уникає називати Тома Волера на ім’я.

      – Гм. А аналіз крові вже готовий?

      – Так, – кивнула Беата. – Хлопчина був чистий, принаймні не під кайфом. Себто був при тямі, здатний на самогубство. Чому ти питаєш?

      – Мені випала втіха повідомити цю новину батькам.

      – О-о-х! – одноголосно вигукнули Льонн та Халворсен. Таке з ними траплялося чимраз частіше, хоча роман їхній тривав усього півтора року.

      Начальник Головного управління поліції кахикнув, й усі озирнулися у бік столу з подарунками, позамовкавши.

      – Б’ярне просить слова, – мовив начальник, гойднувся на підборах й, потримавши паузу, додав: – І ми охоче його надамо.

      Товариство в нарадчій загигикало. Б’ярне Мьоллер ледь посміхнувся начальникові.

      – Дякую, Турлейфе. Й дякую тобі за подарунок на прощання. Й окрема подяка всім за розкішну картину. – Він кивнув у бік столу з подарунками.

      – Це від усіх? – перепитав Харрі Беату.

      – Так. Скарре з кимось збирали кошти.

      – А я й не чув.

      – Мабуть, вони про тебе забули.

      – А тепер я від себе роздам подарунки, – мовив Мьоллер. – Як то кажуть, зі спадку. По-перше, оцю лупу. – Він приставив її до обличчя, й всі засміялися, побачивши перекручені СКАЧАТЬ