Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською). Федір Титарчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в рот риб'ячий хвіст я був безмірно вдячний Жекиній мамі (або сестрі) за можливість врятувати свій стравохід і ніс від щойно випитого речовини, за всіма ознаками що підпадало під визначення «отруйна».

      Друга пішла швидше першою. Фольклор алкогольної спільноти вимагав: «між першою і другою перерва…» І ми свято дотримувалися цим традиціям переданим як заповіт нам… Словом, кимось там переданими. Якщо той заповіт був взагалі.

      Третя і того впала куди краще двох попередніх. І випивши її ми відразу ж згадали, що третя начебто як за любов і за дам, яких тут не було, але були в наших серцях і десь там ще… Згадали, розсміялися, виголосили тост заднім числом, запивши його четвертою, і розмова тут же пішла. Як виявилося, на п'яну голову «дам легкої доступності» у нас на районі раптом додалося, причому в рази. А чи могло бути інакше, якщо поділитися плітками туто ж ставало нормою, а будь домисел або «а ось хтось казав, що…» відразу ж ставав непорушною істиною?! Збираючи і поширюючи плітки про ту чи іншу особу протилежної статі, ми всі раптом прозрівали пізнанням кожного хто тільки брав слово, і того, що про ту чи іншу особі йдеться і в що вона, як говорив «друг мого друга, дізнавшись від її подруги», вона може, вміє і на що згідно, але, на жаль, ось як-то про ключі і підходах, щоб отримати все це доступне і бажане зараз і задарма, ні хто не поширювався. Конструкції приблизно такого характеру починали переважати в нашій бесіді, де початок і закінчення фрази легко могли не складно пов'язати між собою, а в її середині і зовсім йшлося про те третьому.

      Що ж до ключів і підходів до всіх цих «доступним», то цю тему ми не піднімали, будучи впевненими, що коли складеться, трапиться, то кожен з нас і ключі підбере, і підхід сам собою промалюється. Словом, випили, закусили, а вітер мучив нас, наші легкі куртки, наші душі і наші волосся. Хотілося пити і не хотілося пити бурий самогон. Але ми знову випили, впадаючи в той стан, коли говорити стає здатний кожен, а ось засвоює сказане не здатен вже ні хто, навіть той, хто виголошував промову.

      Жека сів під дерево і був готовий тут же заснути, чого ми, природно, дозволити йому не могли. І не дозволили: «Замерзне!» – одноголосно винесли вердикт ми. І швидко зібравши все те, що залишилося від бенкети, захопивши другу літру з собою, раптом хтось запропонував перебратися в більш теплі місця. Швидше за все, це був Віталік, той самий Віталік! Власник мотоцикла «Восход» і той, що водив знайомства чи не з усіма механіками з навколишніх гаражів. І були ті механіки, майстри на всі руки, перемазані з сажу, кіптяву, масло і солідол ледь не до самих кінчиків волосся, але зустрічалися серед них і просто унікали, які мешкали в своїх гаражах, перебираючи гори металевого непотребу і в алкогольному маренні створюючи то шедеври, а то й просто щось незрозуміле.

      Нашого механіка звали не те Льолик, не то Льончик, не то ще як. Був він худорлявий, пропитий наскрізь, носив величезні окуляри в роговій оправі і жив, схоже, тут же, в гаражі.

      Промандрував СКАЧАТЬ