Льодовик. Олександр Вільчинський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дерева та кущі, а також крислаті кримські сосни та дуби, на жаль, також не вижили.

      Однак водночас несподівано на одну проблему стало менше. Цією проблемою ще донедавна вважався російський Чорноморський флот, залишки якого теперішні наші «дорогі гості» – кліматичні біженці – ще продовжували тримати у бухті Севастополя.

      Кілька іржавих посудин, як тільки вода почала підніматися, затонуло одразу, інші – трохи згодом, а останнього корабля захопили, вивели у море і під хорові співи: «Ще не вмерла…» й «Не пора, не пора…» урочисто затопили свідомі громадяни. У воді залишилися лише якісь надсекретні бочки. Позаяк самі кораблі вже триматися на воді не могли, то їх підтримували притоплені секретні пристрої у формі бочок. А коли кораблі почали тонути, то залишилися лише бочки, і росіяни потім їх ще виловлювали, аби нам не дісталися. Але одна все ж пропала. Списують на наших, наші на турків, а турки ще на якихось греків. І все ж до війни не дійшло. Просто все замерзло, через це також.

      Тим часом на тому ж таки – на деякий час – острові Крим встиг відбутися референдум щодо проголошення незалежності. Його результати були прогнозовані, і ніхто особливо й не заперечував, аби Крим знову став незалежною державою кримськотатарського народу. Після того, що з усіма нами сталося, і порівняно із тим, що усім нам загрожувало, це стало найкращим виходом із ситуації. Кримські росіяни, шоковані зрадою Кремля, наміром спекти їх заживо разом з усіма іншими, тепер воліли жити краще у демократичній кримськотатарській державі, ніж із колишніми співвітчизниками, ніхто з яких і не пискнув на їх захист. Навіть потужна російська агентура у Криму виявилася безсилою. Україна отримала ще одну дружню країну і назавжди зняла проблему відродження довбаної імперії.

      Коли ж вода відступила, і не просто відступила, а відійшла, наприклад, у північно-західній мілководній частині більше ніж на кілометр від дольодовикового берега, а на південному березі Криму хоч і не так далеко, але також на кількадесят метрів, і півострів знову став півостровом, а Чорне море – великим солоним озером, то вже й із кримськотатарською незалежністю недоцільно, та й немудро, було щось міняти. Тим більше, що кримські татари не робили жодних спроб когось отатарити чи омусульманити. Правда, наш Петруня-Мамонт, як росіянин за походженням і український буржуазний націоналіст за переконаннями, час від часу пробує сипати сіль на рану. А етнічні росіяни – українські націоналісти, а особливо буржуазні, після Льодовика – це у нас досить поширене явище.

      – Коломбо, ти був у Криму? – починає він.

      – Холодний берег, Петруню. – І я вже знаю, що далі.

      – Все одно дураки, що віддали…

      – Не віддали, а повернули. Взяли райський куточок, а повернули замерзлі скелі, – кидаю я йому щоразу одним і тим же пропагандистським штампом, усе нема часу придумати щось нове.

      – Ти б уже придумав щось нове, – наче читає СКАЧАТЬ