Льодовик. Олександр Вільчинський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на них тоді добре лин клював. Та де тепер знайдеш тих линів? Та й черв’яки хіба що у теплицях… Мій новий човник – барк маде ін Дніпропетровськ – поки що також лише раз розпаковувався, але навряд чи це можна назвати риболовлею.

      Мабуть, найбільшою помилкою було те, що я взяв Мамонта, а його помилкою – що він перед тим з’їв щось не те. Як згадаю ту нашу риболовлю, досі моторошно, а човен, якщо тільки миші не згризли, спакований десь на горищі бабусиної хати на Святошині, де тепер квартиранти. Бо, незважаючи на Льодовик, мишей тепер, здається, ще більше, до того ж – переважно в людських оселях.

      Після похолодання і риболовлі не стало. Яка вже до дідька риболовля! І хоч Дніпро нікуди не зник, а влітку став ще більш повноводним, й озера всі на місці, їх навіть побільшало, однак риба перевелася. Бо що толку з озер, якщо вони на широті Києва десять місяців у рік стоять під кригою. З настанням Льодовика риба просто не встигала нереститися. Правда, у журнальчику «Все про риболовлю», що його якось помилково кур’єрська служба закинула разом з іншими виданнями у Міхову приймальню, я вичитав про різновид сибірського тайменя. Виявляється, віднедавна він почав зустрічатися у притоках Дніпра, та й у самому Дніпрі нижче Києва. Але там же було і попередження про ураження цієї риби трихінельозом. Виходить, Льодовик трихінелі не перешкода, а рибі – так.

      Вижили ще хіба якісь ветерани-соми, а чи коропи. Або щуки. Можливо, й дотягнули із дольодовикових часів, але то більше чутки. Хотілося б побачити! Хоча час від часу знаходяться навіть очевидці, ніби хтось там на озерах, на Міністерці, чи на тих же Позняках, чи ще десь вивудив якогось річкового монстра. Але я у те мало вірю, та й робота тепер у мене, так що без Міхи нереально кудись вирватися, а він не рибалка. Хто завгодно, тільки не рибалка, а можливо, навіть і не мисливець. Він завжди любив, щоб йому підносили на все тарілочці, але хіба це полювання?… Тих короїдів краще палкою збивати, ніж тратити шріт.

      Хоча, якщо вже відверто, то я б їх взагалі не чіпав: ні тих жуків, ні будь-кого іншого. Льодовик навчив цінувати будь-який живий організм на цій планеті, котрий здатен опиратися холоду і виживати. Наприклад, завдяки личинкам короїдів тепер розвелося чимало дятлів! Їхній стукіт у вимерзлих, посохлих лісах – це ознака часу, за містом тільки їх і чути, та й у місті також. Послухати пісню дятла – це тепер майже те ж саме, що колись солов’я чи жайворонка.

      Тваринний світ в околицях Києва, та й взагалі скрізь, дуже змінився; північні олені, вівцебики, верескливі песці, що нерідко забігають на міські околиці, полярні куріпки і ще звичайні миші – тепер це найпоширеніші представники фауни холодних субарктичних рівнин між Житомиром, Києвом і Полтавою. Ну, ще лисиці і сови різних видів. Сов розвелося стільки – як білих полярних, так і звичайних сірих, – що у деяких місцинах за чисельністю вони зрівнялися з дятлами. Хоча із більш ніж двохсот видів дятлів розмножилися лише три-чотири види із найбільш морозостійких.

      Дятли СКАЧАТЬ