Льодовик. Олександр Вільчинський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ йобкає і йде, я знову залишаюся з ними наодинці. З ними, а ще із Гляціалом, льодорубами, теплицею і двома вітряками, котрі енергію вітру перетворюють на електричну. Вони виробляють її більше, ніж ми споживаємо, ця енергія надходить у загальну мережу, і за неї уряд доплачує власникам нашого маєтку, яких ми, до речі, навіть не знаємо.

      Про наші льодоруби також слід сказати окремо. Це важкі стальні пластини, які Мамонт постійно заточує на крем’яному коліщаті у гаражі, з довгими, у наш зріст держаками. Взяти у дві руки і товкти перед собою – ото й уся наука. Головне – не відрубати собі ноги. Тут недалеко, також на північній околиці, де теж з-під землі виростає лід, один відрубав собі пальці на правій нозі, разом із черевиком. Якби я відрубав, то теж на правій, бо давно помітив, що коли вже добряче помахаю тим льодорубом, то заносить вправо. Коли піт починає заливати очі, то пора перепочити.

      І коли Мамонт іде пити свій чай, я пензлюю слідом і лягаю на стару дубову колоду при стежці, що, мабуть, ще з дольодовикових часів тут, бо дерево й досі міцне і короїди його не беруть, і думаю про те, що добром усе це у будь-якому випадку не закінчиться.

      У такі моменти, коли я, лежачи на холодній колоді, закриваю очі, у моїй голові миготять, проносяться картинки із минулого, ще дольодовикового, і щось із теперішнього – наприклад, обличчя того юнака, що мене про нього час від часу попереджають чергові охоронці на вході у Міхову редакцію, або мрії про те, як увечері я знову буду читати Трубая чи слухати балканців, хорватський романс. Тих стариганів із якогось ще дольодовикового «Євробачення». Там усе починається речитативом, я вже вивчив його напам’ять. Бо ж сербохорватською також нічогенько, а особливо ті самі перші рядки наспіву:

      Я жіво дай за нама бріше трабове

      І в добру ноч о пушта чудно вагове! —

      і так далі… Хоч і десять разів поспіль можу крутити, але щоразу в кайф.

      З улюблених тем для медитацій – ще дощ, просто шум дощу. Або те, як збирав гриби й обпік кропивою руку, або наш дольодовиковий плющ і виноград, що сплелися над хвірткою у нас на Святошині. Петруня каже, що це вже клініка, що всі ми тепер хворі на спогадоманію і що таке не лікується! Тоді я знову починаю висловлюватися про те, що непогано було б нашого Гляціала підірвати, незважаючи на те, що дехто вже так до нього звик і таке інше. Просвердлити у кількох місцях, закласти вибухівку, а на тому я таки трохи знаюся. Але Міха проти, та й Мамонт, здається, також. Міха не впевнений, що брилами, які розлетяться, – а структуру льоду важко прорахувати, – не накриє і теплицю, і будинок, хоч йому теплиця, звичайно, важливіша.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами СКАЧАТЬ