Жорстоке небо. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ змовчав, не вловлюючи, до чого хилить його колега. Хоча дещо він потроху починав розуміти: Авер’янов знає щось таке, чого не знає він, і Авер’янов уперше веде свою, незрозумілу гру. Несподівано Рева відчув, як по спині пробіглись мурашки, а під немитими пахвами потепліло: а що, як не вперше? Як давно вони говорили про щось, не пов’язане з роботою? Як давно випивали віч-на-віч, ділились потаємними планами чи скаржились на проблеми з дітьми? Коли він востаннє запрошував Авер’янова до себе в гості? А Авер’янов його? Рева реально не міг пригадати.

      Не дочекавшись реакції, Григорій правив далі:

      – Пеллерін сказав, що цієї ночі Францію накрив сніговий буран. Упродовж двох годин випала півмісячна норма опадів. Пілоти не зреагували вчасно, а може, не зреагували взагалі (як там усе було, буде встановлено в ході слідства) через те, що до останнього моменту не бачили снігоочисника. Я гадаю, це саме те, на чому слід уранці наголосити перед пресою. Хто б не виявився винним – пілот, диспетчер чи водій, – ми повинні підкреслювати, що вирішальним фактором, який призвів до катастрофи, став сильний снігопад.

      Захаровичу стиснуло груди. Хотілося глибоко вдихнути. Причому не раз і не два. Він стримався, нараз усвідомивши, що не бажає демонструвати слабкість перед Авер’яновим. Озвучене Григорієм пояснення виглядало цілком задовільним, а Реву більше хвилювала різка зміна поведінки людини, яку він донедавна вважав своїм найбільш вірним псом. Авер’янов говорив зарозуміло, зверхньо і… якось недосяжно. Так, наче це він був начальником, а Рева – підлеглим, а не навпаки. Безцеремонність у розмові пригнічувала Захаровича навіть більше, ніж той факт, що він заскочив Григорія у своєму кріслі. Розмова скидалась на дурнуватий фарс, ще один розіграш, але Рева усвідомлював, що Авер’янов просто так язиком не плескав би. За видимою нісенітницею щось ховалося.

      – Тоді в чому проблема? – переборюючи дискомфорт у грудях, мовив Анатолій.

      Григорій, немов насміхаючись із шефа, витримав гіперболізовану паузу.

      – Пам’ятаєш історію зі Столяром?

      – Родіоном? – чергове ідіотське перепитування. Наче в АНТК ім. Аронова був ще один Столяр, що мав безпосередній стосунок до створення «ААРОНа 44». Насправді Рева тягнув час, намагаючись визначити, що коїться в голові Григорія. Страшенно не хотілося вести розмову навпомацки. Рева почувався аматором, який, щойно вивчивши правила гри в шахи, ув’язався в поєдинок із гросмейстером.

      – Так.

      Обоє чудово знали, про що йдеться.

      – І що? – звів брову Захарович.

      Авер’янов картинно примовк.

      Секунда… дві… п’ять… десять… Мовчанка ставала нестерпною.

      За чверть хвилини Рева озвався, ретельно добираючи слова, так, наче остерігався, що їх підслуховують:

      – Ти думаєш, що це могло… – він принишк, підшуковуючи, чим замінити дієслово «спричинити». – Могло вплинути на… – Анатолій відчув, як нутрощі обкладає кригою, СКАЧАТЬ