Далекий простір. Ярослав Мельник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з тихим щастям мільйонів людей. Своєю істиною ви хочете зруйнувати їхній світ, їхній сталий близький простір – і показати галюцинаційні ребра вашого далекого простору. Навіщо? Щоб вони перестали ходити на роботу, як ви? Щоб жахалися на кожному кроці, як ви? Не впізнаючи себе, своїх близьких, свою вулицю? У що ви хочете перетворити їхнє життя? Адже ніхто з них не живе з відчуттям, що перебуває на немислимій висоті, в оточенні якихось, як ви кажете, «труб і голих каркасів». Що буде з людьми, якщо ви знімете їм, як ви тут ось висловилися в щоденнику, «полуду з очей»? Вони що, повинні будуть відтепер засипати в жаху, що висять у повітрі? Живуть не в квартирах, а в брудних бункерах? Ви можете вважати аморальним те, що ми без вашої згоди привезли вас сюди. Але ви в даному випадку одиниця. А тут мова йде про мільйони, яким ви загрожуєте, збираючись своєю «істиною» зруйнувати їхнє життя, їхнє буття. От і подумайте, наскільки моральні ми, які в даному випадку піклуємося не про істину, яка невідомо ще, істина чи марення, що існує тільки в голові Окса і у вашій, а – про мільйони.

      – Хто це «ми»? – запитав Габр.

      – Ми, Державне Об’єднання, що створило людям те життя, в якому вони щасливі.

      – Вони не розуміють, наскільки вони нещасні, – сказав Габр.

      – Ну от і підіть, розкажіть усім, наскільки вони нещасні в своєму щасті. Ану ж вони спокусяться вашим далеким простором.

      – Вони не спокусяться, бо не зрозуміють. Тому що вони всі сліпі, вони не знають іншого щастя.

      – Ви цікава людина, чесне слово, – сказав той, хто сидів поруч. – Ну, припустимо, вони, як ви говорите, всі «сліпі». То що ж їм робити? Це, по-вашому, благородно: розривати їм душу розповідями про реальність, якої вони ніколи не зможуть сприйняти? Ви для них зі своєю істиною – завжди чужак, а ми, Державне Об’єднання, – ми їх приймаємо такими, якими вони є. І ми робимо все для того, щоб їхнє життя було безпечним, комфортним, автоматизованим. Щоб у їхніх головах не було підстав для маячних думок про щось їм недоступне. І ці люди відчувають нашу любов до них, нашу турботу. Без нас вони відразу загинуть.

      – Ви начебто згодні з тим, що інша реальність існує? – запитав Габр.

      – Я ж вам сказав: припустимо, ви маєте рацію. Припустимо. Навіть у цьому випадку, як бачите, благородніше було б не демонструвати цим людям свою перевагу.

      – А що? – Габр ніби забув про те, де він і з ким. – Вважати себе психічно хворим? Неповноцінним членом суспільства? Якщо я не маю рації, то мають рацію вони, третього не дано.

      – А ви вважаєте, – сказав чоловік поруч, – логічніше вважати неповноцінними мільйони?

      Настала довга тривожна тиша. Габр спробував поворухнутися, але не зміг: він був закріплений у якомусь контейнері, який щільно охоплював зверху його тіло.

      – Ви зробили з людей сліпих баранів, а тепер чванитеся, що вони люблять вас і без вас не можуть, – сказав Габр.

      – Це не ваші слова, молодий чоловіче, – відповів «лікар». – Почнемо СКАЧАТЬ