Людина. Ольга Кобылянская

Чтение книги онлайн.

      – Що ти можеш увечері у старої вчительки за діло мати? Може, знов яку тайну? Яке rendez-vous[22]? Бережись! Все має свої границі, і я перестав бути зглядним і терпеливим!

      Молода дівчина приступила скоро до стола й поклала звиток нот. Її біле змарніле лице відбивало сильно від чорної хустки, а в тій хвилі схилила його глибоко вділ… було їй, очевидно, тяжко виявити се, до чого забиралася…

      – Сe ноти, котрі я відписала за гроші; мушу їх віднести, – говорила поспішно. – Більше у мене, тату, нема ніякої тайни…

      Радникова прокинулась на софі, а радник станув у першій хвилині мовчки, наче вкопаний; однак лиш на хвилинку. В слідуючій уже хвилі приступив він кількома кроками до неї, а його очі заіскрились.

      – Що? За гроші намазала ти ту дрань отут? Отже, ти відважуєшся мені ще і в тім нечесть робити? Схаменись, божевільна! – кричав він дрижачим з лютості голосом. – Як довго ще у мене стане терпеливості!

      – Що хочете тим сказати, тату? – спитала вона спокійно, звиваючи назад розсипані ноти.

      – Хочу тим сказати, що не зможу порядним людям в лице подивитись, коли згадаю, що моя донька своїм дурним поступуванням дає причину до всяких поговорів; що відкидає, поважного чоловіка, а замість того, наче бідолашний писар, маже ноти за гроші; що безчестить моє ім’я, цілу мою родину; що хоче á tout prix[23] відогравати якусь роль. Я тебе встидаюсь, – кричав, – встидаюсь, кажу тобі!

      Вона лиш поблідла, і очі її здавались більшими; опроче осталась, як і перше, спокійною.

      – Годі мені вам помогти, тату, – відповіла вона. – Позаяк предложення поважного чоловіка не можу прийняти і не хочу, щоби моя особа була тягарем для вас, буду для того на себе сама заробляти. Як вам і другим ся справа представляється, не можу я, розуміється, знати; однак інакше поступати також не можу.

      – Ти, однак, мусиш, коли я кажу! – кликнув голосно, грубо. – В останній хвилині пізнаєш ти ще, що батько – голова родини, що його воля – воля всіх!

      – Чому якраз в тім випадку? – питала Олена, і її великі очі зачали миготіти.

      – Бо – ти дурна, і я собі того бажаю!

      Вона здвигнула плечима й легко усміхнулася.

      – Ніхто не є управнений мати бажання, котрі в житті другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсьм, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе. Для того кажу раз назавсіди, що не вийду за К-го і що ніколи, ніколи не буду жити брехнею…

      – Позавтра він тобі освідчиться, і ти приймеш його! – говорив він біля неї засапаним голосом.

      – Позавтра довідається, що не стану його жінкою…

      – Олено, змилуйся над твоєю нещасною матір’ю, наберись розуму, – побивалась радникова.

      – Маєте ви, може, наді мною милосердя? – питала вона з несказанним огірченням. – Бере, СКАЧАТЬ