Галицька сага. Ante bellum. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ви як гадали? Місцеве начальство, хоч і звірі, але коли тверезе, то навіть нічого собі! Ви познайомилися з черговим?

      – Так.

      – Це Лесь Курбас!

      Від здивування Осип повернув голову туди, де, на його думку, зараз був черговий.

      – Той самий? – здивовано запитав він.

      – Той самий! У Харкові ви не були в його театрі «Березіль»?

      – Не доводилося, – признався Осип. – Знаєте, я належав до тієї категорії, котрій було не рекомендовано відвідувати подібні заклади.

      – От і матимете можливість оцінити гру наших артистів! Тут багато їх є!

      Михайло Лозинський підвівся. Вже прощаючись, закінчив:

      – Але спочатку треба пережити цю ніч!

      І попрямував до свого місця.

      Зміст цих слів Осип Букшований зрозумів вже пізніше. Вночі вдарили заморозки, що не було дивним наприкінці серпня, і незвиклі до такої різкої зміни температури новачки практично не заснули. Вони першими і почули вовтузіння за дверима. Їм не вистачило часу подумати, що відбувається, як двері відчинилися, і у трапезній з’явився одягнутий у теплу шинель старший військовий. Він підняв вгору руку з пістолетом і вистрілив. В’язні машинально поскакували з нар.

      – На плац, сукині сини! – п’яним голосом крикнув комендант.

      Осип не зрозумів, що відбувається, але з того, як старожили стрімко побігли до виходу, зрозумів, що подібна процедура для них не перша.

      Надворі ще стояла морозна ніч, але центральний плац вже освітлювався декількома прожекторами. В’язні швидко розмістилися у майже правильні шеренги, причому між ними утворилися коридори у два кроки. Букшований стояв у п’ятій шерензі разом з Антіном Крушельницьким. Більше знайомих поруч не було.

      – Що тут буде? – тихо запитав він.

      Крушельницький подивився на Осипа.

      – Новенький? – тільки й запитав. – Співати будемо і зустрічати сонце. Тому, молодий чоловіче, співайте від усієї душі, якщо хочете, щоб ви побачили сьогоднішнє сонце.

      Букшований не зрозумів слів Кульчицького, але тут спереду знову почувся голос коменданта.

      – «Інтернаціонал» почи-най!

      І весь плац одразу почав співати.

      «Повстаньте, гнані і голодні

      Робітники усіх країв,

      Як y вулкановій безодні

      B серцях y нас клекоче гнів».

      Тим часом комендант походжав між шеренгами, прислуховуючись до того, як співають в’язні. Час від часу він зупинявся перед кимось, слухав спів, потім неохоче йшов далі.

      – Відставити пісню! – крикнув комендант.

      Він зупинився перед матросом із Кронштадта. Видно, партійний гімн у виконанні матроса видався комендантові нещирим.

      – Що, троцькістська мордо, тобі не подобається наш гімн? – заверещав комендант і без жодних слів вистрілив матросу в голову.

      Той мішком звалився на землю.

      – Пісню почи-най! – знову прозвучала команда.

      В’язні СКАЧАТЬ