У вогні плавильника.Золото. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Мовчанка затягнулась, і Биховський нарешті вичавив:

      – Я досі втямити не можу – як так сталось.

      – Ну, у Грековича був жорсткий норов… – митрополит знов пильно подивився на ігумена.

      – Норов був, але без його променистої вдачі він не зміг би приборкувати тих православних, які відкрито виступають в Києві проти нас. – Биховський нарешті відчув себе впевненіше і втупився малими темними очиськами у Рутського.

      – Ви про козаків? Кажуть, у нього з ними були якісь суперечки.

      – Кажуть, і не лише теологічні. Але то самі плітки, ваша святосте. – Ігумен відвів погляд на ікону Божої матері.

      – Що саме ви маєте на увазі, брате Іоасафе?

      – Подейкують, що отець Антоній позичив велику суму грошей в одного зі шляхтичів і не віддав, а пан про борг не забув і найняв козаків. Але то все лише пересуди, якими гомонять торговки на Подолі.

      Рутський замислився і замовк. Іоасаф цим скористався і вийшов на хвилину з кімнати, а повернувся вже з двома високими горнятками, які поставив на старий, порепаний стіл. Митрополит здивовано повів бровою.

      – Ми тут з братією довго думали, чим вас пригостити. Так щоб й Бога не гнівити. І вирішили ось цим. – Биховський нарешті усміхнувся і задоволено потер долоні.

      – Що це?

      – Османський щербет.

      – Побий мене грім таке куштувати! – грізно вигукнув митрополит. Він вже хотів гучно сваритись на ігумена, але помітив, що той лише хитро примружився:

      – «Бо настане день Господа Саваофа на все горде і високе, і на все висунене і понижене буде воно»[1].

      – Тобто, владико? Я чекаю на ваші доводи. – Митрополит навіть зрадів такому повороту, адже подискутувати він любив.

      – Для того, щоб навернути грішників, треба знати, чим вони живуть, ваша святосте.

      – Ну, в цьому є доля правди, я погоджусь. Але все ж таки..

      – Перед тим, як ми почнемо наш диспут, прошу, спробуйте. Це справді дуже смачно. Ми робимо щербет із сушених яблук та слив. Охолоджуємо його, змішуємо з молоком, і виходить доволі непогано. Одна з наших маленьких радостей.

      – Ви ж не пригощаєте ним братію, владико?

      – Ні, ви що. Це тільки для почесних гостей і лише за зачиненими дверима, – усміхнувся Іоасаф.

      Рутський потягнувся до глиняного горнятка. Воно було холодним. На поверхні каламутного напою блимали льодянки та чорніли родзинки.

      – Тут лід…

      – В тому то й справа, що він додає особливого смаку. – Биховський відпив із келиха. За ним слідом повторив Рутський.

      – Цікаво, і хто вас навчив цьому османському зіллю?

      – Один хлопець, аріанин із Криму, ми навертали його до Господа.

      – І вдалось? Де ця душа врятована? – помітно оживився митрополит.

      – Втік, ваша святість. Втік, – зітхнув Биховський і гримнув порожнім горнятком об стіл.

      Розділ СКАЧАТЬ