Біль і гнів. Книга 1. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ приткнутися… що заглядає більше у люстро, аніж у накладні… якась із отих, яким Твердохліб наступав би на одну ногу, а за другу вже роздирав би навпіл… узяла та й не дописала три з половиною тонни…

      – Та гони її к бісу!.. Щоб і не воняло!..

      – Я б погнав, – бідкався директор. – Погнати не штука… Та де кращої взяти? Думаєш, краща прийде?.. Теж вітер у голові, тільки що з іншого боку.

      Попрощався, поїхав. Півдня змарнував із-за якоїсь вертихвістки! Не встиг укотити в село – бригадир назустріч. Виглядав Твердохліба біля крайньої хати.

      – Володимире Васильовичу, біда: трактор провалився у річку!

      Твердохліб аж матюкнувся: та що це за напасть така! Не встиг одне лихо одвести, друге на голову! На півдня із села поїхав – трактора утопили!

      – А ви куди дивилися?!

      – Та ми в тім не винні… Трактори ж скільки разів через той місточок ходили… А цей, як нарошне…

      – Тракторист хоч цілий?

      – Цілий, Володимире Васильовичу. Ногу тільки повредив. Так шмат м’яса і видерло…

      – Жаль, що не голову. Понесло його!.. Сідай!..

      Ще здалеку помітив натовп. Одні вже верталися од річки, інші ще тільки туди поспішали. А ще більше товклося біля мосту. Та ось і ті, що йшли додому, побачивши голову, швиденько повернули назад. Як же, безплатна вистава!

      – А народ чого? – Твердохліб до бригадира. – Робота в колгоспі закінчилась?

      – Та ми ж, Володимире Васильовичу…

      – Ми ж, ми ж!.. Тільки од вас і чуєш, що ми ж!.. Один за одного ховаєтесь, на голову все спихаєте.

      Під’їхали.

      – Ану розходьтесь! – вилізаючи з брички, гукнув Твердохліб на зівак. – Нічого тут…

      Трактор провалився якраз посередині. Не з цього краю чи з того, а вибрав там, де найглибше. Звідкіль його найгірш діставати. Лише задні колеса ледь-ледь з води витикалися.

      Як його, чорта, й діставати тепер?

      – Доведеться з цього боку місток зовсім розібрати, – бригадир тракторної. – Інакше й не дістанемо.

      Розібрати! Легко сказать – розібрати! Осінь глибока: хто у воду холодну полізе?

      – В МТС дзвонили?

      – Ще не дзвонив.

      Спасибі хоч за це. Там же директор – перший в районі перестраховщик. Довідається, одразу кинеться в райком і до прокурора.

      – Витягнемо трактор, отоді вже й подзвоните.

      – Я давно казав, Володимире Васильовичу, що місток треба укріпити.

      – Казав, казав!.. Усі тепер казатимуть!.. Валіть на голову!.. А не можна було ще раз нагадати?.. У мене, думаєте, що: один ваш місток у голові? Чи сто голів на плечах, щоб усе пам’ятати?

      Підійшов несміливо Нешерет: відчував – найбільше його провина. Все збирався організувати народ, щоб полагодити, та одкладав із дня на день. От і доодкладався.

      – Ви теж хороші! – побачив його Твердохліб. – Кому, як не сільраді, про мости дбати?

      – Помилочка СКАЧАТЬ