Біль і гнів. Книга 1. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з класово вірних позицій. Тож і зберіг цього дописа. Нині ж перечитує і відчуває себе ніяково. Не за ті далекі часи, не за того Володьку, що марив світовою… Годі інакше й не можна було, тоді йшли стіна на стіну: або ми вас, або ви нас… Тоді було не до сентиментів… Але зараз… Зараз уже не сказав би так категорично, що раз Світлична з попівського роду, то й геть її з школи…

      Не раз і не два, коли Кім став ходити до школи, розпитував сина, чого там навчає дітей їхня учителька.

      «А що вона каже про Бога?» – «Бога немає!» – відповідав категорично син. «Та-а-ак… А земля яка?» – «Кругла!»

      Спускав сина з колін, штовхав у потилицю: ну, паняй, побігай по круглій земельці!

      Одного разу здалось Твердохлібові, що він таки застукав учительку на гарячому.

      Було це рік тому, коли син ходив уже до третього класу.

      Морочився над якоюсь задачкою, що її Світлична задала дітям додому. Врешті звернувся до тата за поміччю.

      – Давай її сюди!.. Ми її враз!.. Значиться так: «В одному колгоспі видали на трудодень по шість кілограмів пшениці», – почав читати уголос. Почав і одразу ж затнувся… «Постій-постій, як це по шість кілограмів?.. А державі?.. А на посівну?.. А на фураж?»

      Одразу ж заворушилася підозра: для чого б це учительці задавати дітям отакі задачки?

      Став читати далі. Вже мовчки, про себе:

      «Жита ж видали на чотири кілограми більше, аніж пшениці, а картоплі удвоє більше, аніж жита. Питається, скільки було видано на трудодень жита й картоплі?»

      Та-ак… Зрозуміло, до чого веде отаке запитання! Бач, де котик виткнувся! Рішайте, дітки, оцю на перший погляд невинну задачку та й задумуйтесь: а чому вашому татові видали хліба усього по вісімсот грамів на трудодень, коли в отому он колгоспові аж он по скільки дають?.. Ясно, до чого йдеться?..

      Узяв зошит, сказав здивованому синові зачекати. Пішов не до Світличної – одразу до Колядка: ось подивись, директоре, що твої учителі витівають! То мені самому дзвонити до району, чи ти це зробиш?..

      Повертався додому вкінець розгублений. Колядко спершу перелякався: аж руки трусилися, коли читав оту задачку у зошиті. А потім кинувся до етажерки. Дістав задачник, став гарячково гортати сторінки. Знайшов й одразу ж полегшено зітхнув:

      – Ось, Володимире Васильовичу!.. Те ж саме і в підручникові!..

      Читав Твердохліб і очам своїм не вірив: та ж сама задачка, цифра у цифру!..

      – Та-ак, – одклав задачник понуро. – То що вони там: державі жодного грама не здали, а на посів і зернини не лишили? Та за таку задачку голова колгоспу аж загуде до тюряги!..

      – Що поробиш, Володимире Васильовичу, – зітхав Колядко. – Не ми їх складали…

      – Я б отих складачів хоч на тиждень у колгосп, – сердився Твердохліб. – На жнива або прополку!.. Сидять по кабінетах, хлібом розкидаються! Сюди пуд, туди пуд – а ви хоч бачили, як він родить?! Інтелігенція!..

      Синові ж сказав, зошит на стіл жбурнувши:

      – Передай СКАЧАТЬ