Після падіння. Деннис Лихэйн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дістав із холодильника пластикову пляшку з водою та приклав її до скроні. Заплющив очі.

      – Гадаю, ти маєш потрібні контакти, знаєш тамтешні звичаї.

      – Гаїті. Мене посилають назад на Гаїті?

      Він розплющив очі, не припиняючи масажувати скроню пляшкою.

      – Ага, на Гаїті.

      Хоча він так цього й не сказав, Рейчел знала: він уважає, що Гаїті винна в занепаді її кар’єри. А занепад її кар’єри він уважав причиною застою у власній кар’єрі. Тож у його вустах слово «Гаїті» прозвучало як непристойне.

      – Коли?

      У ній зануртувала кров. Вона не спала всю ніч, але тепер геть не хотіла спати.

      – Клей сказав, щонайпізніше завтра. Чи мушу я тобі нагадати, що тут ти не можеш облажатися?

      Рейчел відчула, як у неї витягнулось обличчя.

      – Це в тебе таке напутнє слово?

      – Це – те, чим це є, – утомлено сказав він.

      Вона могла сказати багато чого, та все це призвело б до суперечки, а сперечатися вона тепер не хотіла. Тому Рейчел спробувала сказати:

      – Я за тобою сумуватиму.

      Їй не терпілося сісти в літак.

      – Я теж, – озвався він, втупившись у холодильник.

      7. Ви мене бачили?

      На Гаїті чекали та сама спека, зруйновані будівлі та зморений відчай. Ті самі ошелешені вирази на більшості облич. Ті обличчя, що не виражали ошелешення, виражали лють. А якщо не лють, то голод і страх. Але здебільшого вони виражали ошелешення. Ці обличчя, що перенесли багато страждань, неначе питали: чи мусимо ми змиритися з тим, що маємо просто страждати?

      Прямуючи на роботу над своїм першим матеріалом, на зустріч із командою перед лікарнею Шоскаль у густозаселених нетрях Сіте-Солей, Рейчел ішла такими бідними вулицями, що новачкові не вдалося б знайти розбіжностей між цим районом до землетрусу й після землетрусу. До поламаних ліхтарних стовпів, опор безсилих ліній електропередач і низьких стін уздовж вулиць були приліплені фотографії. Подекуди то були знімки загиблих, але передусім там були зображені зниклі люди. Під більшістю фото було написано запитання чи прохання:

      Èske ou te wèm?

      «Ви мене бачили?»

      Вона їх не бачила. А може, і бачила колись. Може, обличчя чоловіка середнього віку, якого вона проминула, завертаючи за ріг, належало одному з трупів, які вона побачила в церкві, що обвалилася, чи на лікарняній автостоянці. Хай там як, він зник. І більше не повернеться, вона була в цьому досить упевнена.

      Рейчел піднялася на вершину невеличкого пагорбка, і перед нею розкинулося все гетто, розсип хиж зі сталі та шлакоблоків, випалених сонцем до чорно-білого кольору. Повз неї проїхав хлопчина на забрьоханому велосипеді. Судячи з вигляду, хлопчині було років одинадцять, щонайбільше дванадцять, а на спині в нього було закріплено автоматичну гвинтівку. Коли він озирнувся через плече на Рейчел, вона нагадала собі, що це – територія банд. Тут на кожному кроці всім заправляли СКАЧАТЬ