Митькозавр із Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Так-так… Справді. От і все. Готово! Думаю, це тобі підійде.

      – Ви певні? – спитав обережно Віка.

      – А кому ж про це знати краще од мене! Певен! – І він безцеремонно став підштовхувати хлопчину до виходу. – А зараз вибачай – за тридцять секунд третя година. Мені час. Бажаю успіху.

      Віка й незчувсь, як опинився знову надворі. На мить од сліпучого світла він зажмурив очі і тут збагнув – йому ж так нічого й не подарували!

      – То що ж ви мені… – почав він, повертаючись до продавця, і так і застиг із напівроззявленим ротом.

      Позад нього нікого не було, а на дверях висів здоровенний замок.

      Віка поторгав його – замкнено. Приклав вухо до тонкої дощаної стіни – ані звуку.

      Тоді він загамселив у двері кулаком і закричав:

      – Дядю! Дядю! Відчиніть!

      – І чого? І чого б ото стукати? – почув сердитий голос і озирнувся. Перед ним стояв приймальник посуду. – Не бачиш, що зачинено? Повилазило тобі? Чи, може, весь день отут сидіти накажеш, тебе дожидаючи, без обіду?

      – Та… Ме-е… Не-е… – промимрив Віка.

      – Отож бо! – погодився приймальник. Він одімкнув замок і зайшов усередину.

      Віка спробував і собі зазирнути слідом, але дядько так грюкнув дверима, що хлопець аж відскочив.

      – Ох і цікавий, – мовив дядько уже з буди і виглянув з віконця. – Давай!

      – Що? – не второпав Віка.

      – Що «що»? Ти ж пляшки приніс, чи як?

      – Е-е… Ні, – відказав спантеличено.

      – То чого ж тоді грюкати? «Дядю-дядю!» Я от зараз вийду та покажу тобі дядю. І тьотю покажу. Племінничок! Ходять тут усякі. Давай-давай звідси. Так і нишпорять. Так і лізуть. Школяр називається! Замість того, щоб уроки вчити… Знайшов дядю!

      Віка підхопив свій портфель і кинувся геть. Він одбіг метрів із тридцять, на ходу озирнувся на приймальника, аж раптом відчув під ногами порожнечу і, вже падаючи вниз, збагнув, що втрапив у одну з виритих хлопцями ям.

      Уже лежачи на піщаному дні, Віка подумав із неприємністю, що сердитий дядько, певно, бачив його ганебне падіння й оце зловтішається у своїй буді. Тож, щоб не виказати роздратування чи навіть удати, що то він стрибнув у яму навмисне, хлопець зіпнувся на ноги, скривив губи у фальшивій посмішці, виткнув голову у білий світ… і остовпів.

      Приймальника посуду не було. Віка сторопіло покрутив головою навсібіч, але й сліду будки ніде не помітив. Мало того, йому здалося, ні, він уже виразно бачив – навколишня місцевість змінилася теж.

      Неохайний, брудний, привабливий лише для хлоп’ячого ока своєю запущеністю пустир з безліччю ям і вибоїн перетворився на порослий травою й рідким чагарем видолинок. А ліс, що мрів десь аж на обрії, підступив зовсім близько – чутно було навіть, як співає на деревах лісове птаство.

      Спантеличений такими змінами у природі рідного краю, хлопець вибрався з ями, шукаючи пояснення незбагненним перемінам, СКАЧАТЬ