Галицька сага. Велика війна. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сина Олексу, і поцілував у лоба. Семен востаннє обняв Єву і першим сів на воза. Інші двоє також похапцем попрощалися зі своїми рідними та примостилися поруч. Їм належало так їхати до Кам’янки, де дислокувався полк уланів, у якому колись служив Семен, а далі Яків Смоляр та Роман Панас прямуватимуть уже вдвох – їхній піхотний полк розташовувався значно східніше.

      Жінки рушили за фірами, але, пройшовши сотню метрів, зупинилися. Повертатися до села не спішили, почекали, коли рідних їм людей заховає густа зелень придорожніх кущів, лише затим важко рушили назад. Селяни здебільшого вже розійшлися домів, на вулиці лишилися тільки ті, хто відрядив своїх на війну. Залишився стояти і Григорій Мороз із дітьми. Разом із Ганною, сестрою Семена, що тримала на руках молодшого племінника, він терпляче чекав на Єву. А та, наче мара, підійшла до них, для чогось обняла Марту і заголосила.

      Тут Григорій Мороз згадав, що він тут найстарший і чи не єдиний чоловік, тому, поклавши руку на голову Єви, сказав:

      – Хведьку, завтра з самого ранку поїдеш до Камінки. Взнаєш, що з Семком.

      – Добре, тату!

      – Я поїду з тобою! – озвалася Єва.

      – Поїде Хведько! – тоном, що не передбачав заперечення, мовив старий Мороз. – Не думаю, що твоєму Семкові сподобається знову слухати твій плач. А Хведько все перекаже і йому, і тобі…

      – Тоді я приготую щось попоїсти.

      – Нічого не готуй! Віднині твій Семко на утриманні самого цісаря!

      Такі слова аж ніяк не припали до душі Єві Кандибі, але вона нічого не сказала. Лише взяла старшого сина Гриця за руку і пошкандибала до брички, котрою сьогодні востаннє їздив чоловік. Вона почекала, коли сядуть братова з молодшим Івасем, і лише потім поїхала до себе на хутір.

      Григорій Мороз подививсь їм услід, потім звернувся до сина:

      – Поїдеш із самого ранку! Взнаєш про Семка і не мешкай. Зразу назад. Треба обмолотити пшеницю. Хто знає, як там буде потім! Кордон близько.

      – Зроблю! – з готовністю відказав Федір.

      Краєм ока він зауважив, як з-під стріхи стайні йому подає сигнали Андрій. Батько також помітив молодшого Валька, але нічого не сказав.

      – Я зараз! – мовив Федір.

      – Не затримуйся! Вдома роботи – непочатий край!

      Федір підійшов до Андрія Валька. Той подав руку.

      – Ну? – запитав він. – Вирішив? Чи передумав?

      Федір для вірності озирнувся. Нікого, хто міг би чути їхню розмову, не було.

      – Не передумав, – жорстко відповів він. – Але давай почекаємо трохи.

      – Та що тут чекати? – відказав Андрій. – Наберуть військо без нас, куди нам тоді пристати? А воювати за австріяків я не буду.

      – Я також хочу потрапити до наших, але на гумні лежать необмолочені снопи. Наші і Кандиб. Тато самі не впораються. З Василя, сам знаєш, помочі поки що ніякої. Помолотимо пшеницю – тоді й вирушимо! До того ж завтра я їду до Камінки, розвідаю що СКАЧАТЬ