цілителя чи то в якості медіума, чи то з еротичних спонукань, конкретно заявляє, що не має наміру повертатися до батьків, а залишається в Месмера. Це дратує її матір, вона з неймовірною люттю накидається на непокірну дівчину, яка віддає перевагу чужій людині, а не своїм батькам, завдає їй, беззахисній, тяжких тілесних ушкоджень і поводиться щодо неї так жахливо, що та падає, охоплена судомами. Але незважаючи на всі накази, погрози й побої, не вдається змусити стійку дівчину Парадиз покинути свого покровителя (а можливо, свого коханого). Вона залишається в магнетичній клініці. Месмер здобув перемогу, правда піррову перемогу, бо в результаті перенесеного потрясіння й насилля слабкий проблиск світла, який був досягнутий такою важкою працею, згасає. Доводиться знову почати лікування, щоб оживити розладнані нерви. Але на це Месмеру не дають часу. Факультет уже пустив у хід найважчі гармати. Він мобілізував архієпископа кардинала Мігадзі, імператрицю і двір і, здається, наймогутнішу в Терезіанській Австрії інстанцію: знамениту комісію моралі. Професор Штерк, як глава медичного відомства в Австрії, дає за дорученням імператриці наказ «покласти край цим брехням». І ось держава забирає у магнетизера владу над його медіумом. Месмера примушують негайно перервати лікування й видати батькам дівчину Парадиз, яка ще не отримала зцілення, незважаючи на її відчайдушні благання. Подальші наслідки цієї непростої справи, за браком відповідних документів, не піддаються точному з’ясуванню. Або Месмеру наказано було урядом більш-менш наполегливо покинути межі Австрії, як «небажаного іноземця», або він сам виявився ситий по горло товариським ставленням медичних кіл Відня. У всякому разі, він одразу ж після випадку з дівчиною Парадиз залишає свій чудовий будинок на Заміській вулиці, 261, їде з Відня й шукає собі нову батьківщину спочатку в Швейцарії, потім у Парижі. Віденський факультет може бути спокійним, його мета досягнута. Він усунув неприємну, з нахилами до самостійності людину й дискредитував (на його думку, назавжди) перші паростки психотерапевтичного методу, правда, не зовсім ясного, але наближеного до сучасних уявлень. На ціле століття з чвертю запановує на Віденському факультеті у справах психології величний спокій, поки знову не з’явиться зі своїм психоаналізом іще один прикрий новатор, Зигмунд Фройд, на якого професори факультету повстають з тим самим упередженням і з такою ж люттю, але цього разу, на щастя, зі значно меншим успіхом.
Париж
XVIII століття мислить і живе космополітично. Наука Європи, її мистецтво представляють одну велику родину: для людини духовної культури ще не придумали сучасне для нас шалене відмежування однієї держави від іншої. Художник і вчений, музикант і філософ мандрують у той час з однієї резиденції в іншу без будь-яких націоналістичних утисків, відчуваючи себе як удома скрізь, де вони можуть проявити свій талант і виконати свою місію, зустрічаючи дружній прийом з боку всіх
СКАЧАТЬ
