Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

      Те, що повинно було його погубити, спершу загартовує його, і те, що його загартувало, приносить йому загибель.

      Діотіма

      Слабких вириває всіх доля.

      Madame де Сталь[59] записує у свій щоденник: «Frankfurt est une tres jolie ville; on у dine parfaitement bien, tout le monde parle le franqais et s’appelle Gontard»[60].

      В одну з цих родин сімейства Гонтар поет після катастрофи був запрошений домашнім учителем до восьмирічного хлопчика: тут, як і у Вальтерсгаузені, спочатку всі здаються його мрійливому, легко займистому погляду «дуже хорошими і відносно рідкісними людьми»; він відчуває себе прекрасно, хоча значна частка його колишнього запалу вже зруйнована. «Я і так схожий на засохлу квітку, – елегійно пише він Нейферу, – яка якось разом із вазоном впала на вулицю; вщент розбився вазон, гілки зламані, коріння поранені, і тепер, з трудом посаджена у свіжу землю, ретельним доглядом вона ледь врятована від повного занепаду». І сам він знає про свою «крихкість», – найглибше ядро його особистості може дихати тільки в ідеальній, у поетичній атмосфері, в уявній Елладі. Ніяка певна дійсність, жоден певний будинок, ні Вальтерсгаузен, ні Франкфурт, ні Гауптвіль не були до нього особливо суворі, але це була дійсність, а всяка дійсність була для нього трагічна. «The world is too brutal for me»[61], – каже якось його брат Кітс. Ці ніжні душі могли витримувати лише поетичне існування.

      І ось його поетичне почуття непереборно прагне в цьому колі до одного-єдиного образу, який він, незважаючи на близькість, відчував у своїх ідеальних мріях як вісницю «іншого світу»: це була мати його вихованця, Сусанна Гонтар, його Діотіма. Справді, у цьому німецькому образі, збереженому для нас у мармуровому бюсті, сяє грецька чистота ліній, і такою бачить її Гельдерлін з першої миті. «Гречанка, чи не так?» – захоплено шепоче він Нейферу, який відвідав його в її будинку: вона вийшла, марить він, з його власного неземного світу і, як і він, перебуває, чужа, серед черствих людей у гіркій тузі за батьківщиною:

      Вісницею, сестрою, яка заблукала душею з іншого, з його світу – такою видається Гельдерліну, святому мрійнику, дружина його господаря; але до глибокого почуття спорідненості не домішується помисел про чуттєве володіння. (Будь-яке почуття у Гельдерліна нестримно несеться до вищого, у духовну сферу.) Вперше в житті він зустрічається з утіленням ідеалу, колись очікуваного або баченого в інших світах. І в дивній аналогії віршів Ґете до Шарлотти фон Штейн —

      він вітає Діотіму як бажану сестру, віщуючи в магічному передчутті: