Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Франциска; джерело і камінь відкриваються йому, ніби древньому греку, як дихання вуст і полонена мелодія. Та самі буденні предмети, до яких він торкається лунким словом, стають таємниче причетними до платонівського світу ідей, стають примарними, мелодійно тремтять у сяючому світлі мови, яка лише за назвою схожа зі звичною мовою повсякдення, його слово виблискує невідомою свіжістю, ніби ранкова роса на лузі, ще не зачеплена людським поглядом. Ніколи, ні до нього, ні опісля, не створювала німецька поезія таких окрилених, таких піднесених над землею наспівів: немов із пташиного польоту, з духовних висот, бачить він всі предмети, зі священних висот, до яких мрійливо прагне його душа усією силою пекучого почуття. Тому всі його образи здаються незбагненно звільненими від сили тяжіння сновидіннями, ніби духами свого єства: ніколи Гельдерлін (і в цьому його велич і так само – його обмеженість) не навчився бачити світ. Завжди він творив його сам. Знання про нього він не досяг ніколи, назавжди він залишився мрійником, духовидцем. Але саме незнання дійсності дало йому магічну владу – вічно передбачати її в більш чистих формах, втілювати в земну оболонку її відображення в мріях інших сфер, не торкаючись до неї ні грубою рукою, ні допитливим серцем.

      Ця велична здатність до внутрішнього підйому – єдина і своєрідна міць Гельдерліна; ніколи він не перебуває в низькому, у повсякденному, у земній буденності життя, завжди, окрилений, підноситься до вищого світу (в свою вітчизну). Він поза дійсністю, у нього своя власна сфера – йому звучить потойбічний світ. Нестримно прагне він у височінь:

      О, мелодії мої, нескінченні,

      За вами, за вами лечу.

      Як стріла з натягнутого лука, він спрямовується в небо, за межі зримого: йому потрібна висота, щоб відчути своє справжнє «я» (яке мариться йому в якомусь неосяжному просторі, у фантастичній вишині). Про те, що така налаштованість створює безперервну напругу, сказав би навіть – грізний стан ідеальної екзальтації, говорять уже найперші, ранні свідчення. Шиллер із першої зустрічі зазначає, скоріше засуджуючи, ніж схвалюючи, цю палкість поривів і шкодує про відсутність сталості та обґрунтованості. Але для Гельдерліна ці «невимовні захоплення, коли земне життя відходить, і немає більше часу, і розкутий дух стає божеством», ці судомні стани самовознесеніння – рідна стихія. «Вічний прилив і відлив», він може бути поетом лише в зосередженості всіх душевних сил. Без натхнення, у години свого повсякденного життя, Гельдерлін – найнещасніша, ув’язнена, найпохмуріша людина, у хвилини захоплення – найблаженніша, найвільніша особистість.

      Проте його натхнення, власне кажучи, безпредметне: його зміст вичерпується самим станом. Він надихається лише тоді, коли оспівує натхнення. Воно для нього одночасно суб’єкт і об’єкт, позбавлений форми, бо він виник з вічності і повертається у вічність. Навіть у Шеллі, найбільш близького йому ліричного генія, натхнення більш пов’язане з землею: для нього воно ототожнюється СКАЧАТЬ