Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

      – Ляльки.

      – Навіщо?

      – Панам на іграшки…

      – А дивіться, що то за звір роззявив так страшенно рота, немов тебе з’їсти хоче! Гляньте – як у роті червоно!.. А зуби які?! От якби такого випустити та піймав він кого на зуби!..

      – Хіба, ти думаєш, він живий? То зроблено з чогось.

      – Невже? Де ж таки?! Ви гляньте: он як у його очі блищать!

      – То що, що блищать? І очі йому шкляні повставляли…

      – А чого ж він такий страшний? І навіщо робити таку страшну іграшку?! – допитувавсь Грицько, приглядаючись крізь шкло на неї.

      – Та хай йому цур! Ходімо… а то ще тут по гамалику заробимо.

      Пішли. Одначе в Грицька з ума не сходила та страшна лялька. «І що воно за звіряка? – думав він. – Грива тобі, як у коня; а само – бог його знає, на віщо й схоже! А люте, мабуть?… Лютіше вовка!.. Недаром так рота роззявило, зуби вищирило… А чи воно то можна такого чоловікові зловити? Навряд чи зловиш! Воно, мабуть, дужче від найдужчого чоловіка… А чи я б то його подужав? Ні, мабуть… І Чіпка б, мабуть, не подужав… а вовка він раз сам на сам одігнав від овець… Цього навряд чи одженеш… І де воно заведеться таке!.. Господи ти мій милий…»

      – Дядьку Остапе!

      – Чого?

      – Що воно таке за звіряка ото? – питає знову Грицько, як перейшли вони вулицю з магазинами та йшли трохи глухішою.

      – Та я й знав, як його звати, та забув!

      – Кого там звати? – питає третій чоловік.

      – Звіряку… Там ми бачили в вікні одного: грива біла, само руде, голе, рота роззявило, немов тебе проглинути збирається, – одмовляє Грицько.

      – А хвіст довгий?… на кінці з китицею?

      – Еге-ге!

      – То – лев.

      – Лев?! – вимовив здивовижений Грицько. – Що ж то воно за лев?

      – Звір такий… Цар над звірами…

      – Цар?! Так ото той цар!! А нестеменний тобі цар! Уже, мабуть, що тільки він не скаже, то кожен послухає. Бо де його такого страховища не послухати?!

      – А звісно. На те він і цар, – одмовляв чоловік.

      – Та, мабуть же, він і здоровий дуже, сильний?

      – Авжеж сильний: сильніше від усякого звіра!

      – Як же його ловлять такого? – пита Грицько.

      – Як? Звісно – якось-то ловлять… прирозуміли якось – коли, кажеш, держать у хаті.

      – Його, мабуть, один наш цар тільки й зможе піймати; а нашому братові – не сікайся! – каже Грицько.

      – Так! цар тобі ловитиме, – увернув дядько Остап. – Пошле таких, як ти… от і лови!

      – А як покуса? як з’їсть?!

      – То що, що з’їсть?

      – А як я не хочу?

      – То голову зітнуть…

      – Та як же його таке піймати, коли на його й глянути страшно… Вовк який, – та й того боїмося… а то ж таки таке страховище, Господи!

СКАЧАТЬ