Казки. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      Кошеня також не змогло злетіти. Вони сиділи коло сплячого борсука і нічого не могли зрозуміти.

      – А скільки ти сосисок з’їв? – раптом спитало цуценя.

      – Не рахував, – зізнався Васько.

      – А я – п’ятнадцять! – Рижик подивився на свій живіт. – Все ясно – ми об’їлися, і поки не зголодніємо – не злетимо.

      У дивному лісі друзям довелось пробути три дні. Тільки на четвертий вони змогли нарешті відірватись від землі й злетіти, залишивши під деревом борсука, який міцно спав.

      Вони знову летіли на південь. Недалеко від них також на південь летіла зграя якихось птахів.

      – Рижику! – Васько підлетів поближче до друга. – Ти знаєш, я вже втомився.

      – Я також, – зізналося цуценя. – Це все через сосиски. Іще разок поїли і більше ніколи б не злетіли!

      – Може, відпочинемо? – спитав Васько.

      – Ти сам говорив, що нам потрібно поспішати! – загарчав Рижик.

      – Це не я, це серйозна синьо-зелена качка говорила! – заперечило кошеняті цуценя, і вони полетіли далі.

      Подорож тривала. Васько і Рижик летіли вже декілька днів поспіль. Вони знову набралися сил і вже забули про дивний сосисковий ліс і його сплячих мешканців. Кошеня і цуценя летіли тепер і вдень, і вночі, приземляючись деколи для короткого відпочинку.

      Того дня вони відпочивали просто на льоту. Вечір був теплий і світлий. Друзі бадьоро скочили на лапи, розігнались і злетіли над лісом. Уночі вони зазвичай летіли шумно: то розмовляючи, то муркаючи, то виючи, як учив пугач Філя.