Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Потім чоловік підійшов до вікна і запитав без неприязні, але тоном, що наголошував на необхідності дотримання порядку на вулиці перед його вікном:

      – На кого ви чекаєте?

      – На санчата, які мене заберуть, – сказав К.

      – Сюди не приїдуть ніякі санчата, – заперечив чоловік. – Тут ніхто не їздить.

      – Але ж це вулиця, яка веде до Замку, – наполягав К.

      – Це не має значення, – незворушно повторив чоловік. – Тут ніхто не їздить.

      Тоді обоє замовкли. Але чоловік напевно ще обмірковував щось, бо не зачиняв вікна, з якого виповзала пара.

      – Погана дорога, – підказав йому К.

      Але той тільки буркнув:

      – Саме так.

      Та за якусь мить додав:

      – Якщо хочете, я відвезу вас на своїх санчатах.

      – Зробіть це, будь ласка, – радісно погодився К. – Скільки це коштуватиме?

      – Ніскільки, – відповів чоловік.

      К. дуже здивувався.

      – Ви ж землемір, – пояснив чоловік, – і належите до Замку. Куди б ви хотіли їхати?

      – До Замку, – швидко відповів К.

      – Тоді я не поїду, – сказав чоловік.

      – Але ж я належу до Замку, – повторив К. слова чоловіка.

      – Можливо, – сказав той незворушно.

      – Тоді відвезіть мене до заїзду, – попросив К.

      – Добре, – погодився чоловік. – Зараз витягну сани.

      Усе це справляло враження не так підкресленої ввічливості, як егоїстичного, наполегливого, зляканого, майже педантичного прагнення позбутися К. із вулиці перед своїм будинком.

      Відчинилися ворота, і охляла конячка вивезла невеликі сани для легких вантажів, пласкі, зовсім без сидіння; слідом, накульгуючи, з’явився зігнутий, кволий, застуджений чоловік із червоним, запухлим, виснаженим і худорлявим обличчям, яке, закутане у вовняну хустину, виглядало ще меншим. Чоловік виглядав на геть хворого і вийшов надвір, мабуть, лише з метою відвезти геть непроханого гостя. На відповідне зауваження К. він лише махнув рукою. Від нього К. довідався тільки те, що він візник на ім’я Ґерштекер, а такі незручні сани взяв тому, що вони стояли найближче, а витягування якихось кращих забрало б надто багато часу.

      – Сідайте, – сказав він і показав нагайкою на місце ззаду на санях.

      – Я сяду біля вас, – сказав К.

      – Я піду пішки, – сказав Ґерштекер.

      – Чому? – запитав К.

      – Я піду пішки, – повторив Ґерштекер і закашлявся так сильно, що аж захитався і змушений був міцно впертися ногами в сніг, а руками триматися за сани. К. мовчки сів на сани, кашель потроху заспокоївся, і вони поїхали.

      Замок нагорі, до якого К. сьогодні мав намір потрапити, чомусь раптом почав здаватися дивовижно темним і знову віддалявся. І тут ніби на знак того, що це прощання лише тимчасове, радісно та окрилено зазвучав дзвін і примусив СКАЧАТЬ