На запах м’яса. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      П’яні одкровення рішучого прикордонника, Петрового кума й ліпшого друзяки Галагана, зламали Реп’яхові хребет. За що не візьметься, Миколині слова у вухах: «Томка тобою в постелі геть незадоволена…»

      Дожилися, трясця матері! Так он у чому справа! А Петро голову сушить: що з жінкою сталося? То халат їй не застібається, то труси сирітські купила і так у них розляглася, Реп’яхові аж серце прихопило – тиждень потім «Валокордин» смоктав. І спитати – язик не повертається. Усе життя, значить, подобалося Томі, а тепер, виходить, не подобається! Може, теє… порівнює Реп’яха з кимось? Паралелі проводить? Після фатальної подружньої зради?!

      Як уявив – щелепи звело.

      – Як наші справи, Томо?… – ляпнув якось за вечерею.

      Жінка напружилася, на чоловіка зиркнула вкрай підозріло.

      – Тобі краще знати, – відказала.

      Отакої… Реп’ях плечима знизав.

      – Я, – каже обережно, – усім задоволений. А ти?

      – Та й мені жалітися нема на що, – Тома йому.

      Реп’ях здивувався. Потилицю почухав.

      – Значить, усе тобі, Томо, подобається…

      – Та кажу ж! А чого питаєш? – Тома в розвідку.

      – Та так… Оце подумав: хіба таке буває, щоби жінка до чоловіка геть ніяких претензій не мала?

      – Претензій ніби нема, а от підозра одна закралася. – Дружина тарілку відсунула, ліктем стільницю притисла, щоку підперла.

      – То кажи! Що за підозра? – Петро плечі розправив, набрав бадьорого вигляду. Ну, думає, зараз відкриється… Що геть незадоволена… У постелі!

      – Гадаю, чоловіче, не всі гроші за материну хату ти мені віддав!

      Реп’ях смикнувся, стрільнув оком так, ніби те око – куля в тривимірному кіно: обійшов поглядом кути й двері, долинув аж до великої зали, учепився в приклеєний кут шпалер… Клята жінка!

      – Чого мовчиш? – почув Томин голос.

      – А що за дурне балакати? Я думав, щось серйозне.

      – А гроші де на пігулки свої взяв?!

      – На «Валокордин»? Ніде не брав. В аптечці його ще є непростроченого.

      Тома в чоловіка поглядом увіп’ялася – душу виїдає.

      – А крім «Валокордину», нічого не приймав?

      – Та ні.

      – Так ти, значить, без пігулок…

      – Що?

      – Та нічого, – пташкою підхопилася, тарілками задзеленчала, усміхається.

      Реп’ях і собі усміхнувся, від серця відлягло: це ж треба так за заначку перелякатися, щоби про якість СКАЧАТЬ