На запах м’яса. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – І людей поряд негусто. Поряд хати покинуті.

      – І що?…

      Реп’ях із Ларисою Вікторівною перезирнулися: ох, дурна! Хіба нормальна на таке горе поласиться? Та ще й так легковажно, щоби й не оглянути хату перед тим, як за неї грошики викласти?… Скріпили угоду підписами, Майка простягнула Петрові бакси, і хоч той збирався пояснити новій хазяйці старої материної хати, як краще до Капулетців дістатися, та, побачивши зелені, одразу плани змінив: гайнув до добриківського перукаря Грині могорич ставити, бо то Гриня свого часу сфотографував стару хату й виклав в Інтернет. Ще й дописав під світлиною похиленої будівлі посеред здичавілих груш: «Продається міцна хата в селі Капулетці. Навкруги – заповідні ліси, луки й озера. Романтична барлога для душевного спокою».

      Аби не те оголошення, Майка ніколи б і не дізналася, що є на білому світі Капулетці. Прикипіла до розкладного крісла в чужій київській квартирі, линдала всесвітнім павутинням – де сховатися? Добре б на Гоа… Не тому, що в прагненні до простого життя далекі місцини давно облюбували зарозумілі дауншифтери і тепер жваво ділилися істеричними враженнями амебного животіння. Там сонця пекучого через край. Випалило б Майку до кісток, не померла – розтанула б, розвіялася на попіл. Та грошей і на півквитка до оманливого Сходу не вистачить. Дев’ятсот гривень, що їх кинули, як собаці кістку, – бери, не вдавися.

      – Куди ж?… – Розпач, туман.

      Наштовхнулася в Інтернеті на світлину білої хати під грушами, вразилася – моя. Світанок, молоко, олені виходять із лісу, над головою лелеки, попід хатою ружі, навкруги – ані душі. Нема людей. Яке ж щастя! Заметушилася – так, так! Не в чужих краях згинути, у зачарованій хатинці забути, що у світі є люди. І хоч за будівлю в невідомих Капулетцях просили три з половиною тисячі баксів, тієї ж миті зателефонувала хазяєві.

      – За три куплю, – запропонувала відчайдушно. – Якщо до Різдва встигнемо договір купівлі-продажу оформити.

      Петро не зволікав. Збрехав дружині Томі, яка в капулетцівському магазині бізнес правила, що врешті здихався материної хати за півтори тисячі доларів. Крутнувся до Добриків, умовив Ларису Вікторівну не зачиняти нотаріальну контору до Різдва, документи докупи зібрав і попросив Бога, щоби несподівана здобич не зірвалася з гачка. Та коли бліда, як та примара, худенька дівчина з русявими косами й настороженими сірими очима увійшла до нотаріальної контори, Реп’яха такі жалі взяли, хоч вовком вий. І чого ж та клята совість завжди просинається так невчасно?!

      – Ти теє… не надто молода, щоби на землі жити? – запитав обережно. – Рочків тобі скільки?

      – Двадцять один, – брови звела, зиркнула войовничо – дядькові враз перехотілося в чужі справи носа встромляти.

      – Дорогу до Капулетців показати? – тільки й буркнув.

      – Сама знайду, – відрізала Майка.

      У переддень Різдва, коли куми тільки вкрали сирну бабу в Миколиної жінки з-під рук і подалися до кролятника грішити, рейсовий автобус, що він зазвичай СКАЧАТЬ