Світлина Хресної Матері. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ усміхнувся капітан. – Не зовсім вірно. Я лише потрапив в «систему»[12], причому в сімнадцятирічному віці, коли почалася війна. І нас відразу було кинуто в Київський котел. Зумів вижити. А потім тривожні роки війни. Я рвався на фронт, однак так і пройшов всю війну в чині старшини 1-ї статті. Це як сержант в піхоти. Тож…

      Капітан довго розповідав про свій життєвий шлях, а вона – швидко занотовувала щось до свого записника, хоча й диктофон вже давно було ввімкнено і той все писав…

      Журналістку звали Фаїна Вікторівна. Дивне ім’я їй дала мама, котра дуже полюбляла Раневську і бажала дочці легкого, богемного життя, завжди з усмішкою на вустах. Щоправда мати забула, що акторка була саркастичною і такою вщент життєстверджуючою через непросту свою долю. Раневська сама про себе казала: «Все своє життя я проплавала в унітазі стилем батерфляй».

      «Дивно, як він говорить. Пафосно, але щиро, – подумала Фаїна Вікторівна. – Можна буде потім просто з диктофона записати інтерв’ю і нічого не правити. І стільки інформації… Як він нею жонглює легко. Хоча, мабуть, не зовсім легко було проживати таке життя…».

      Тим часом трохи скутий і чарівний в своїй здичавілості, вічно перебуваючий на човнах, поза людською цивілізацією і спілкуванням капітан все уважніше придивлявся до журналістки і розкривався їй. В його чіпких, примружених очах почала з’являтися непритаманна йому ніжність, а розкішна борода приховувала від журналістки ледь помітну посмішку, що почала пробиватися, мов пролісок, на засмаглому обличчі.

      – А що ви робите ввечері? – несподівано для себе запитав Михайло Сергійович.

      Журналістка стрепенулась, немов налякана шерехом пташка в полі, однак швидко взяла себе в руки. Фаїна Вікторівна, котра уміла уважно слухати, вже майже точно була впевнена, що капітан самотній, однак, також чудово усвідомлювала природу його роботи. Тому вона не роздумуючи відповіла:

      – Ввечері я сподіваюсь мати довготривалу телефонну розмову зі своїм чоловіком.

      Капітан на цю ремарку нічого не відказав, лише пильно подивився їй у вічі і про себе подумав: «Яку ще телефонну розмову? У нас база закрита. Єдиний зв’язок тут – це військовий. Ну може вона ще не знає…».

      Вже пізніше, в номері свого готелю, коли прослуховувала записану на диктофон розмову, Фаїна розмірковувала: «Чому я так йому відповіла? Адже він сподобався мені…».

      В номері готелю, що був розташований на території військової частини, було якось зимно, незатишно, хоча надворі несміливо починалась рання весна. Журналістка подивилася на стіни в якихось веселих шпалерах з дрібними квіточками і подумала, що вдома в неї так само незатишно, а значить… значить немає сенсу, себто різниці, але й сенсу також, в тому, де саме вона засинає і прокидається: тут чи там, в квартирці на Куренівці. Зітхнула. Потягнулась, як кішка, і ось так, сидячи біля вікна, замислилась. Про себе, своє життя і до чого це все іде. «Отже, Фаїно, за три місяці, СКАЧАТЬ