Світлина Хресної Матері. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

      – То ти таки пішов по стопах батька? – зиркнула зла мати, котра також вміла, якщо треба, користуватись цією військовою тактикою. – Будеш тепер назавжди військовим?

      – Якщо так вирішить керівництво, – буркнув Роман, широко поставивши лікті на стіл, як він звик робити в армійській їдальні, демонструючи свій авторитет, і похмуро зігнувся в три погибелі над їжею, немов проказував: «Відчепися».

      Розмова з мамою взагалі не клеїлася. Після армійської муштри в льотній учебці Романа Геннадійовича було направлено для подальшого проходження служби в 929-й Державний льотно-досліджувальний центр імені В. П. Чкалова і вже рік як залучено до діяльності центру як молодого перспективного спеціаліста. Там його свідомість пережила певні пертурбації, хоча вони почалися ще в учебці.

      До Феодосії він прямував зеленим ДОСААФівцем з перекачаними біцепсами і головою, повною всілякого романтичного лайна про синє небо і круглі парашутні купола. Воєнком, звісно, не помилився, коли дав йому характеристику саме в цей рід військ. В учебці його, борзого, навчили звертатися до старшого за чином на «ви», дотримуватись субординації, дуже швидко і дуже далеко бігати з повною амуніцією і так само швидко їсти. Сніданок – обід – вечеря – відбій. А між тим усім стрибки – наряди – муштра. Вічні, всепереможні стрибки. Ні, не синє небо, а витяжний фал, що прив’язує медузу до літака, жорсткі приземлення і перекати, а опісля – синці і опухлі голеностопи; марш-кидки на п’ять та десять кілометрів, тактика і топографія.

      Роман Геннадійович і думати забув про те, яким поганим був вітчим. Злість на батька вивітрилась з його макітри, немов весняний сніг розтанув на сонці. Натомість їхнє місце зайняли чіткі установки і команди. Про джаз, лагідну дівчинку, котру колись зустрів під час зимової київської хуртовини, він також думати забув. Якось не до того було. Та й вже не хотілося. Ну який буржуазний джаз, погодьтеся шановні, коли тут такий заміс серйозний.

      – Ромчику, ти будеш чай, га? – почув Роман і виринув зі своїх дум.

      – Тільки з цукром і лимоном. І гарячий, не теплий.

      – Коли це я тобі наливала не гарячий чай, синку? – з тугою запитала Наталя.

      – Не ти, мамо. В нас просто в учебці було так: поки чай розіллють по стаканах, то він зовсім вичахне… Не зважай, – Роман мотнув похиленою головою на знак заперечення, ніби унеможливлюючи навіть ймовірність непотрібних дебатів, і знову нахилився над своєю тарілкою. – Можна ще попросити добавки? Будь ласка…

      Наталя лише з сумом похитала головою і покірно поклала своєму молодшому сину ще голубців на тарілку. Про себе зауважила, що столовим ножем він вже не користується. Лише похмуро дивиться з-під лоба і поглинає їжу швидко, методично, мовчки…

      Ще під час проходження курсу молодого бійця, де «парінька примєтілі», все як він хотів і відбулося, себто все, як він мріяв… Його відразу «запросили» СКАЧАТЬ