І будуть люди. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ груди: не поступишся – пришпилить до стінки! З ненавистю дивлячись на понурого Василя, запропонувала-відрубала:

      – Виключити з партії!.. Судити показовим революційним судом!..

      – Ого!

      – Ну, це вже ти, Ольго, занадто! – поморщився Гінзбург.

      – Я своєї пропозиції не знімаю! – і сіла, демонстративно відвернувшись од Василя.

      Ляндер похитав-похитав носком хромового блискучого чобота, підняв догори пальця:

      – Дозвольте мені!

      – Валяй! – хитнув головою Гінзбург.

      – Я думаю, що пропозиція товаришки… е-е… товаришки…

      – Ковальчук, – підказав хтось збоку.

      – Товаришки Ковальчук, – хитнув, подякувавши, головою Ляндер, – занадто сувора. Товариш Ганжа вчинив, звичайно, тяжку провину перед революцією, але ми не повинні забувати, в яких умовах він працює… А також врахувавши, що цей товариш вперше, так би мовити, зірвався, що він чистого пролетарського походження… з селян-батраків… я думаю, що досить буде, коли ми винесемо йому догану…

      – Щоб він знову зуби трощив?

      – Я вас, товаришко… е-е… Ковальчук, не перебивав, – Ляндер сів, порипів ременями, вмощуючись у кріслі, знову захитав хромовим чобітком.

      – Ну, що ж, товариші, інших пропозицій не буде? – спитав у присутніх Гінзбург. – Тоді переходимо до голосування.

      За першу пропозицію проголосувала тільки товаришка Ольга. Вона ж була єдина, хто підняв руку проти пропозиції Ляндера.

      Василь, не прощаючись, натягнув кепку, важко пішов до дверей.

      – Ти почекай, ми скоро закінчимо! – гукнув йому вслід Гінзбург. – Ти мені ще потрібний.

      Василь постояв у коридорі, похмуро й замкнено скурив немалу самокрутку з міцнющого, як сто чортів, тютюну, а потім вийшов на ганок: люди його зараз дратували. Там його і знайшов секретар повіткому.

      – А я думав, що ти вже втік, – весело заговорив він, намагаючись попасти в рукав коротенької шкуратянки: одягався Гінзбург завжди на ходу. – Голодний?

      – Ні.

      – Все одно ходім їсти, бо я голодний, як вовк.

      Василь покірно дав завести себе до соцвихівської їдальні, де харчувався майже весь радпартактив повітового міста. Зал світився чистою бідністю: столи хоч і не мали скатертин, зате були добре вишкрябані, дерев’яні ложки – наче щойно куплені, полив’яні миски не скидались на неоковирну людину, на губах у якої завжди лишаються сліди позавчорашнього обіду. І весела молоденька дівчина, що відразу ж підбігла до них, теж світилася отією ошатною бідністю: ношене-переношене платтячко, сіренький фартушок, ще материні, мабуть, черевички, але зате все чисте, попрасоване, а очі так і сяють світло-сірою доброзичливістю. Ганжі аж незручно стало за свої поруділі запилені чоботища, які вже давно голосили по ваксі (а де ж її у бісової мами візьмеш!), огрубілі, погано вимиті руки з чорними обламаними нігтями СКАЧАТЬ