Вальдшнепи. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зайчика, впертости й рішучости, що зрідка плигає в мигдалевих очах Аґлаї, але зате станом тьотя Клава трохи солідніш.

      Аґлая вийняла з ридикюлю маленьку папіроску, запалила її й спитала:

      – Ти сказала Жені (справа йшла про чоловіка тьоті Клави), що ми раніш першої не прийдемо?

      – Звичайно, сказала… Я від нього нічого не ховаю.

      – І все-таки не ревнує? – усміхнулась Аґлая.

      – І все-таки… не знаю. Чорт їх розбере цих мужчин: на обличчі одне, а на серці, може, щось інше.

      Потім тьотя Клава зробила рухом парасольки диск, піймала поглядом срібно-синій слід метеора й промовила:

      – Ти, Аґо, не думай, що Женя взагалі нездібний переживати душевних драм. У наш вік, кажуть, навіть корова вміє зідхати.

      – Ти, тьотю Клаво, не помиляєшся. Мій Дмитрій підтверджує це на кожному кроці. Я дуже шкодую, що ти не чуєш наших розмов.

      Аґлая так упевнено й безапеляційно сказала «мій Дмитрій», що навіть тьотя Клава всміхнулась.

      – А ти, Аґо, рішуча людина, – відзначила вона: – ще не встигла як слід познайомитись із ним, але вже рекомендуєш його, як власного чоловіка… Як же з Ганною? Ти багато взнала про неї?

      – Ти, тьотю Клаво, надзвичайно наївничаєш… У наш вік за два тижні не тільки сходяться, але й розходяться. А втім – досить! – і Аґлая махнула парасолькою в той бік, де вже вирисовувалась фігура Карамазова.

      Вовчик лише за якусь хвилину вискочив на вулицю і наздогнав свого друга. Спершу дами бачили тільки Дмитрія. Він ішов до них своїми нервовими кроками і постать його то вибігала, то знову ховалась за стовбуром молодого клена, що стояв на дорозі. Тоді десь ударила гармошка, й зорі висипали на куці бульвари заштатного городка. Десь гоготала республіканська молодь. Тоді і на протилежних кварталах ударила гармошка.

      Товариш Вовчик уже наздогнав Дмитрія, і вони підходили до веселих (так, принаймні, одразу ж визначив лінгвіст) і симпатичних дам.

      – Ну… – зупиняючись, почав лінгвіст і розвів руками.

      Тьотя Клава давно вже схарактеризувала собі Вовчика як трохи мамулувату людину, і тому, не довго думаючи, взяла його під руку. Вона сказала, що рекомендувати Карамазова не треба, бо вони мають задоволення вже багато вечорів шпацирувати з ним… і потім, вона дуже зрадіє, коли Вовчик для неї буде таким цікавим співбесідником, яким став для її племінниці Дмитрій. За кілька хвилин процесія (так сказала Аґлая) йшла в такому порядку: попереду тьотя з Вовчиком, позаду Аґлая з Дмитрієм. Дистанція між першою і другою парою була приблизно на півтора кроки. Тьотя Клава закинула на шию Вовчика свою голубу парасольку й розпитувала, хто він, що він, як він. Словом, вимагала, щоб лінгвіст у деталях розповів їй про своє минуле, сучасне й майбутнє. Аґлая цього не потребувала від свого кавалера: такі розмови з ним були два тижні тому. Вона відколола зі своєї груді останню троянду й держала її на обличчі Дмитрія. Вона питала його, як пахне троянда, чи подобається йому цей запах, чи не краще пахне резеда. Коли вони перерізали провінціяльний ринок і увійшли в коло півнавісних СКАЧАТЬ