Вальдшнепи. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

      – Тек-с, – кинув він. – Не сказав би я, мій вчений друже, що ти вмієш логічно мислити. В попередній розмові ти обурювався на мене, що я хочу якось там дурити Ганну, а зараз сам рекомендуєш зраджувати її.

      Товариш Вовчик нічого не встиг відповісти, бо в цей момент у кімнату ввійшла Ганна і сказала, що лінгвіста хтось кличе. Карамазов підійшов до кошика з абрикосами, мовчки взяв один абрикос і, зиркнувши на дружину, перевів свій погляд на згоріло-голубе небо. Він одразу догадався, хто викликає його друга. І дійсно: біля хвіртки товариш Вовчик побачив тих дачників, що нахабно познайомились із ним на річному пароплаві. Власне, тут були не всі: батька (чи як його?) не було. Була тьотя Клава і Аґлая.

      ІІІ

      – Здрастуйте, тьотю Клаво! Здрастуйте, Аґлає!

      Товариш Вовчик розшаркався так ґалянтно, ніби він і справді був славетним льовелясом.

      – Доброго здоров’я, mon ami, – сказала тьотя Клава й, недовго думаючи, упевненим і рішучим рухом узяла його під руку.

      Та женщина, що її лінгвіст назвав Аґлаєю, поки що не думала фамільярничати з Вовчиком і тільки запропонувала йому одколоти та використати одну із запашних троянд, що висіли на її груді. Товариш Вовчик зробив це із захопленням, і вони поволі пішли згорілою і порожньою вулицею заштатного городка.

      – Ви сюди надовго приїхали? – спитала тьотя Клава.

      – Товариш Вовчик уже говорив нам, – сказала Аґлая.

      – Він теж приїхав на два місяці.

      – Так, – підтвердив лінгвіст. – Ви не помиляєтесь. Але…

      Він хотів щось спитати й, не спитавши, змовк. Власне, він не знав, як спитати: його здивувала тьотя Клава – вона говорила з ним так розв’язно, ніби вона знала його, по меншій мірі, з дитячих літ.

      – А як ви думаєте, – сказала тьотя Клава. – Чому це Дмитрій в останні роки такий нервовий став?

      – Цебто який… роки? – Вовчик хотів поцікавитись, який Дмитрій, як вона встигла так добре взнати найінтимніше життя Карамазова, відкіля вона, нарешті, знає про ці «роки», але фамільярний тон його співбесідниці остаточно збив лінгвіста з пантелику, і він рішуче заплутався.

      – Ви не «косноязичний»? – поцікавилась тьотя Клава.

      Аґлая зареготала. Товариш Вовчик почервонів і став запевняти, що «нічого подібного». Він просто не чекав такої симпатичної поінформованости у справах дому Карамазових.

      – Тоді, може, ви знаєте, – сказала тьотя Клава, – як думає провести Дімі (вона так і сказала «Дімі») ці два місяці? Цебто – біля Ганниної спідниці, чи біля Аґлаї?

      Це запитання переходило вже всякі можливі межі, але товариш Вовчик на цей раз не збентежився. Він рішив, що коли тьотя Клава так фамільярничає з домом Карамазових, то вона, очевидно, одержала відповідне право на це від самого Дмитрія. Він сказав, що відповідати на це запитання не буде й рекомендує спитати його друга.

      – Так би й давно! – з полегшенням зідхнувши, сказала тьотя Клава. – Хіба ви не бачите, що нас двоє, а СКАЧАТЬ