Постріл в Опері. Лада Лузіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ побуде головою. Тобі що, шкода? – зітхнула Маша, не відводячи очей від своїх неспокійних рук. – Вона ж намагається якось налагодити наше життя, після того як нам його зруйнували.

      – Гаразд. Нехай. Тільки недовго, – миттю погодилася Чуб і, відкинувшись на спинку дивана, погладила руду «горжетку».

      «Горжетка» вібруючи замуркотіла й для повного щастя потягнулася лінивою лапою до Машиних кучерів.

      Маша сліпо хитнула головою.

      Вродлива Катя помовчала, даючи зрозуміти, що урвала її незаслужено, і взялася доповідати:

      – П’ять днів перед тим ми несподівано стали відьмами.

      – Києвицями, – вперто поправила Маша.

      – Києвицями, – покірно погодилася з правкою Катя.

      – І врятували світ! – похвалилася Чуб.

      – Лише Київ, – поправила Маша.

      – Ну й що? – відбилася від применшення їхнього подвигу Даша. – Можна подумати, врятувати Київ – не землепотрясно!

      (Вставляти слівце «землепотрясно» доречно й недоречно було другою з Дашиних звичок.)

      – Можна не перебивати?! – Дображанська вищирила зуби й, склавши руки на грудях, прибила Землепотрясну Дашу владним поглядом. – Ми – Києвиці. Ми володарюємо над Києвом.

      – Так само, як і він над нами. – Зважаючи на все, Маша не терпіла нечіткості формулювання.

      – Так само, як і він. – Судячи з усього, на відміну від Дашиних реплік, Машині зауваження Катя сприймала безкінечно толерантно. – У нас є особистий офіс, – Дображанська окинула поглядом круглу кімнату Вежі, затягнуту у дубовий корсет книжкових шаф, – куди не може потрапити жодна людина.

      – Якщо в неї нема ключа або вона не знає пароль, – сказала Маша.

      – Є три кицьки, які розмовляють.

      – Лише дві, – весело хрюкнула Чуб. – Бегемот з нами не розмовляє.

      Кінчик хвоста чорного кота невдоволено засмикався.

      – Є кілограмів 100–150 раритетного золота, яке піднесли нам на шабаші київські відьми і яке треба ще якось реалізовувати, – проігнорувала Дашину репліку Катя.

      – Навіщо? – Чуб рефлекторно вчепилася у свою сережку. – Я своє золото носитиму.

      – …І найголовніше, – закінчила Катя, – Книга Влади!

      – Книга Києвиць, – сказала скрупульозна Маша, тоді як Катя підійшла до тонконогого дамського бюро, на якому лежала згадана річ, і з жадобою доторкнулася пальцями до чорної палітурки.

      – А ще ми маємо щоночі вартувати на Старокиївській горі, – докинула своє Чуб.

      – Дашо! – розлютилася, не втримавшись, Дображанська.

      – Це важлива поправка, – не піддалася та.

      – Я до цього й веду! – осадила її Катерина. Вона все ще не відвела пальці від Книги, наче дотик до неї давав їй непереборне задоволення, якого їй незмога було себе позбавити. – Я перелічила «плюси»: влада, золото, квартира в центрі… Але є й «мінуси». Як правильно СКАЧАТЬ