Росмерсгольм. Генрик Ибсен
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Росмерсгольм - Генрик Ибсен страница 3
Название: Росмерсгольм
Автор: Генрик Ибсен
Издательство: OMIKO
Жанр: Драматургия
Серия: Зарубіжні авторські зібрання
isbn: 978-966-03-9533-6
isbn:
Крол. Нехай… Скажіть лише, фрекен Вест, коли дозволите спитати, скільки вам, власне, років.
Ребека. Соромно й признатись – уже сповна двадцять дев’ять, пане ректоре. Вже йде до тридцятки.
Крол. Так, так. А Росмер – скільки йому? Дозвольте. Він на п’ять років молодший за мене. Отже, йому добрих сорок три роки. На мою думку, це було б саме під пару.
Ребека(підводиться) Ну, й певно, ну й певно. Це було б саме під пару. Ви питимете з нами чай увечері?
Крол. Так, дякую. Я гадав залишитись тут довше. Є одна справа, що про неї я маю поговорити з нашим добрим приятелем. А потім, фрекен Вест, – щоб у вас знову не з’являлись безпідставні думки, я буду приходити сюди частіше, як і колись.
Ребека. Гаразд, будьте ласкаві (тисне йому руку). Дякую, дякую! Ви, проте, справді щирий.
Крол(бурчить про себе). Так? Я такий справді? Чогось такого я справді ніколи дома не чув.
Йоганес Росмер заходить із дверей праворуч.
Ребека. Пане Росмер, ви бачите, хто тут сидить?
Йоганес Росмер. Мадам Гельсет сказала вже мені. (Ректор Крол підводиться).
Росмер(ласкаво та тихо, стискаючи йому руку). Вітаю в нашій хаті знову, любий Крол (кладе свої руки йому на плечі й дивиться у вічі). Дорогий, старий друже! Я так і знав, що одного разу тут у нас буде все так, як і колись.
Крол. Але ж, чудний чоловіче, – невже ти міг собі уявити, що між нами щось могло статися!
Ребека(до Росмера). Так, подумайте, як добре, що це була лише одна уява.
Росмер. Це було справді так, Кролю. Але чого ж ти так відокремився від нас?
Крол. Бо я не хотів ходити тут живою згадкою про ті нещасливі роки – і про неї, що загинула під млиновим колесом.
Росмер. Це була гарна думка в тебе. Ти був завжди таки чутливий. Але це не давало тобі жодної підстави віддалятись від нас. Ходімо, сядемо на канапу. (Сідають). Ні, для мене зовсім не боляче згадувати про Беату. Ми говоримо щодня про неї. Нам здається, що вона все ще належить до нашого дому.
Крол. Це справді так?
Ребека(засвічує лампу). Так, це справді так.
Росмер. Це ж так зрозуміло. Ми обоє так щиро любили її. Як Ребека – як фрекен Вест, так і я, ми обоє робили все, що було можливе, щоб полегшити страждання бідолашної хворої. Ми не маємо, в чому докоряти собі. Тому, мені так здається, в згадках про Беату є якесь хороше й миле почуття.
Крол. Любі, хороші люди. Відтепер я приходитиму до вас щодня.
Ребека(сідаючи в крісло). Гаразд, глядіть же, додержуйте слова!
Росмер(трохи невпевнено). Слухай, Кроле, я дуже хотів би, щоб наші відносини ніколи не порвались. Ти був для мене вірним порадником весь час, відколи ми знайомі. Ще з часів студентства.
Крол. Так, і я завжди надавав цьому великої ваги. Може, тепер у тебе є щось надзвичайне?
Росмер. Є багато дечого такого, про що мені хотілось би поговорити з тобою одверто й щиро. Так СКАЧАТЬ