Росмерсгольм. Генрик Ибсен

Чтение книги онлайн.

      Ребека(усміхаючись). Ви ж, ректоре, завжди трохи агітували.

      Крол. Еге ж, але то так собі, для власного задоволення. А тепер це має серйозніший характер. Чи ви читаєте коли-небудь радикальні газети?

      Ребека. Так, любий ректоре, не можу заперечувати, що…

      Крол. Дорога фрекен Вест, проти цього не можна нічого сказати. Для вас немає нічого кепського.

      Ребека. Я теж так гадаю. Я мушу стежити за життям. Доконче треба знати.

      Крол. Отже, у всякому разі я не вимагаю від вас, жінок, щоб ви брали участь у суспільному розбраті – у громадянській війні, хотів я сказати, що тут лютує. Проте ви, значить, читали, як ці людці з «народу» плюндрували мене? Які грубі наклепи робили вони на мене?

      Ребека. Так, але мені здається, що й ви досить уперто захищались.

      Крол. Це правда. Я й сам хотів це сказати. Тепер уже й я нагострив зуби. Вони мусять зрозуміти, що я не з тих людей, що добровільно підставляють спину під стусани. (Перепиняючи себе). Ет, слухайте, залишимо на сьогодні ці сумні й обурливі питання.

      Ребека. Гаразд, залишимо це, любий ректоре.

      Крол. Скажіть мені краще, як живеться тут, у Росмерсгольмі, тепер, коли ви лишились одні. З того часу, як наша бідна Беата…

      Ребека. Дякую, гаразд. Велика пустка почувається без неї в домі. Також, розуміється, і сумно, і нудно. Проте…

      Крол. Думаєте, ви залишитесь тут? Власне, назавжди, хочу я спитати.

      Ребека. Я, любий ректоре, ще й сама остаточно не вирішила. Щоправда, я так звикла тут жити, що мені здається, ніби й я також належу до цього дому.

      Крол. Ви, ну, звичайно, це цілком зрозуміло.

      Ребека. І доки пан Росмер знаходить, що я можу бути для нього корисна й потрібна, я думаю зостатись.

      Крол(дивиться на неї зворушливо). Знаєте, в цьому є щось величне для жінки – так жертвувати своєю молодістю для інших.

      Ребека. Ет, а для чого б я мала й жити?

      Крол. Спочатку ви не мали спокою й відпочинку з тим незносним, паралізованим прибраним батьком.

      Ребека. Ні, повірте, доктор Вест не був такий незносний, коли ми жили там, угорі, у Фінмаркені. Його згубили оті жахливі морські подорожі. Коли ми переїхали сюди, то справді довелось пережити два тяжких роки, доки він упокоївся.

      Крол. А хіба не були для вас іще тяжчі ті роки, що настали потім?

      Ребека. Ні, як ви можете таке казати! Адже я так любила Беату. Вона, бідолаха, так дуже потребувала догляду та ласкавого піклування.

      Крол. Подяка й шана вам, що ви з такою поблажливістю згадуєте її.

      Ребека(присуваючись ближче до нього). Любий ректоре, ви сказали це так гарно й душевно, я така впевнена, що за вашими словами не криється жодне незадоволення.

      Крол. Незадоволення? Що ви хочете цим сказати?

      Ребека. Ну, не було б нічого дивного, коли б вам стало прикро бачити, як я, чужа людина, ходжу, порядкую й господарюю в Росмерсгольмі.

      Крол. СКАЧАТЬ