Лети або тремти. Рэй Брэдбери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на стоянці й полетіти будь-яким «старліфтером» у будь-який кінець Землі. Кожен знав мої завдання, так само як і я їхні, вздовж і впоперек.

      Я пішов до кабіни й побачив, що всі вже на своїх місцях. Найближче до дверей кабіни сидів, зігнувшись над апаратурою, другий бортінженер.

      – Вирівнювання на чотири, газу не додавайте, – сказав він.

      Я впізнав його гидке обличчя і протяжну арканзаську вимову, але не пам’ятав, звідки їх знаю. Після семи років польотів на «старліфтерах» я виявив, що принаймні раз літав майже з усіма. Він подякував мені, коли я поставив на його столик горнятко з чорною кавою. На його формі було написано «Гедлі».

      Перший бортінженер сидів на середньому місці, зазвичай зарезервованому для «чорнокапелюшника» – повітряного інспектора, прокляття всіх екіпажів ВТК. Він попросив дві грудочки цукру, а потім підвівся й визирнув крізь скло кабіни в синяву, що мчала повз нас.

      – Малий газ на чотири, зрозумів, – відповів пілот.

      Офіційно командиром екіпажу був він, але вони з другим пілотом були такими типовими льотчиками, що їх можна було сплутати. Кожен із них попросив до кави подвійну порцію вершків.

      – Ми намагаємось уникнути «бовтанки в чистому небі»[6], але буде непросто. Попередь своїх пасажирів, щоб готувалися до шторму.

      – Попереджу, сер. Ще щось?

      – Дякую, майстре Девісе, це все.

      – Так, сер.

      Нарешті час розслабитись. Прямуючи до спального відсіку для екіпажу, щоб трохи прилягти, я побачив, що Пембрі тиняється пасажирським модулем.

      – Чи можу я допомогти вам щось знайти?

      – Додаткову ковдру?

      Я витягнув ковдру з шафки між камбузом і вбиральнею та скреготнув зубами.

      – Ще щось?

      – Ні, – сказала жінка, знімаючи з вовни невидиму ниточку. – Знаєте, ми раніше вже літали разом.

      – Справді?

      Вона вигнула брову.

      – Напевно, мені слід вибачитись.

      – У цьому немає необхідності, мем, – сказав я. Обійшов її й відчинив холодильник. – Я можу подати їжу пізніше, якщо ви…

      Пембрі поклала руку мені на плече так само, як клала на Ернандесове, привертаючи мою увагу.

      – Ви пам’ятаєте мене.

      – Так, мем.

      – Під час тих евакуаційних перельотів я була занадто грубою.

      Мені хотілось, аби вона припинила ці відверті розмови.

      – Ви озвучували свою думку, мем. Це допомогло мені стати кращим майстром вантажно-розвантажувальних робіт.

      – Все одно…

      – Мем, не потрібно.

      Чому жінки не можуть збагнути, що вибачення все лише погіршують?

      – Дуже добре. – Суворість на її обличчі розтопилась і змінилася щирістю, а я раптом здогадався, що їй хочеться поговорити.

      – Як ваш пацієнт?

      – Відпочиває. – Пембрі намагалась поводитися звично, СКАЧАТЬ