Лабіринт Фавна. Корнелия Функе

Чтение книги онлайн.

      Гордість в очах він сховав, опустивши погляд, але вуста його зрадили.

      Спокійно. Ось як це робиться.

      Відаль розбив пляшку з водою об лице молодого павича. Тоді всадив гострий край йому в око. І знову. І знову. «Випусти лють, інакше вона поглине тебе». Скло різало та кололо, обертаючи шкіру та плоть на криваве місиво.

      Батько кричав голосніше за сина, темні сльози текли його брудними щоками.

      – Убив! Ти його вбив! Убивця!

      Відаль вистрелив йому в груди. Та й скільки у сухореброго тих грудей. Кулі швидко знайшли його серце. Дві кулі – прошивши брудний, обірваний одяг, зламавши крихкі кістки.

      Син ще ворушився, притискаючи червоні, залиті власною кров’ю руки до зяючих ран на обличчі. Що за безлад. Відаль і його застрелив. Під блідим серпиком місяця.

      Ліс дивився так само тихо, як і його солдати.

      Капітан витер рукавички об наплічник, тоді перевернув його й висипав увесь вміст на землю. Папери. Ще папери. І два впольовані кролики. Відаль їх підняв. Дрібні та сухі, кістки і шерсть. Хіба на гуляш вистачить.

      – Може, наступного разу ви навчитеся краще обшукувати цих падлюк, – сказав він Серрано, – перш ніж побіжите по мене.

      – Так, Capitán.

      Як вони всі позаклякали.

      «Що?» – Відаль обвів їх зухвалим поглядом. Так. У нього крутий норов. Що вони тепер думають, дивлячись на два трупи під ногами? Що їхні батьки і брати також селяни? Що вони також люблять своїх дочок і синів? Що одного дня він так само вчинить із ними?

      Можливо.

      «Ми тут усі вовки, – хотілося йому сказати. – Вчіться в мене».

      Обіцянка скульптора

      Колись давно був собі молодий скульптор на ім’я Сінтоло. Він служив королю підземного царства – так глибоко під землею, що ні сонячні промені, ні сяйво місяця туди не сягали. Прикрашав королівський сад вирізьбленими з рубінів квітами та фонтанами з малахітів. Вирізьбив бюст короля та бюст королеви, настільки життєподібні, що усім здавалося, варто лишень підійти ближче – розчуєш подих.

      Їхня єдина донька, принцеса Моанна, любила спостерігати, як він працює, але Сінтоло ніяк не вдавалося виліпити її подобу.

      – Я не можу так довго всидіти, Сінтоло, – говорила вона. – Стільки ще треба зробити і стільки побачити.

      А одного дня Моанна зникла. І скульптор згадав, як часто вона розпитувала його про сонце і місяць, і чи він знає, який вигляд мають дерева, чиє коріння обплітало стелю її спальні, в наземному світі.

      Король і королева так тужили, що їхні зітхання ширилися по всьому Підземному Королівству, а сльози вкривали рубінові квіти, наче роса. Фавн, їхній радник з усього, що стосувалося підземних звірів та священних істот, вислав своїх посланців – кажанів і фей, кроликів і ворон – повернути Моанну додому. Але всі їхні пошуки не допомогли.

      Принцесу шукали вже 330 років, аж якоїсь ночі Фавн завітав до майстерні Сінтоло, де скульптор заснув за роботою. Він прагнув розрадити СКАЧАТЬ