Лабіринт Фавна. Корнелия Функе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Офелія про нього говорила. Вона нічого не могла з цим удіяти.

      – Він пошив мою сукню і мамину блузку. Він шив найгарніше вбрання. Гарніше, ніж у принцес із моїх книжок! Capitán Відаль мені не батько.

      – Ти вже це пояснила, – лагідно промовила Мерседес, обійнявши дівчинку за плечі. – А тепер ходи. Я відведу тебе до матері. Вона тебе вже, мабуть, шукає.

      У неї були теплі обійми. І міцні.

      – Правда, моя мама гарна? – спитала Офелія. – Це тільки через дитину вона хворіє. У тебе є брат?

      – Є, – відповіла Мерседес. – От побачиш, ти полюбиш малого братика. Дуже сильно полюбиш. Нікуди не подінешся.

      Вона знову всміхнулася. Але очі в неї були печальні. Офелія це зауважила. Здається, Мерседес також був відомий біль утрати.

      Фея дивилася їм услід із вершини кам’яної арки: жінка і дівчинка, весна і літо, поруч.

      Дівчинка повернеться.

      Фея подбає про це.

      Дуже скоро.

      Щойно так забажає її пан.

      3. Лише мишка

      Так, у Мерседес був брат. Педро був серед тих, хто ховався у лісі – «макі», як вони себе називали. Партизани, що переховувалися від тих самих солдатів, для яких Мерседес варила і прибирала.

      Капітан Відаль зі своїми офіцерами саме планував полювання на цих людей, коли вона принесла хліб, сир і вино за його наказом.

      Колись давно на цьому столі, де зараз розклали мапу, мірошникова дружина подавала вечерю. Тепер тут подавали лише смерть. Смерть і страх.

      У каміні палахкотіло полум’я, відкидаючи на побілені стіни та схилені над мапою обличчя тіні ножів та гвинтівок. Мерседес поставила тацю і нишком кинула оком на позначені армійські позиції.

      – Партизани тримаються лісу, бо їх там складно вистежити, – голос у капітана був такий же безвиразний, як і його обличчя. – Ця підлота знає місцевість значно краще за нас. Тому ми перекриємо всі підходи до лісу. Тут. І ось тут.

      Палець у чорній рукавичці вдарив по карті, наче снаряд.

      «Слухай уважно, Мерседес. І розкажи братові про їхні плани, інакше за тиждень його спіткає смерть».

      – Провізія, ліки – ми все замкнемо на складі. Ось тут, – Відаль позначив на мапі розташування млина. – Треба зігнати їх із гір. Так вони самі до нас прийдуть.

      «Тут, Мерседес. Вони все триматимуть тут!»

      Вона повільно розкладала їжу на столі, рада, що невидима в їхніх очах – як служниця, як інтер’єр, як крісло і камінні дрова.

      – Поставимо три нові командні пости. Тут, тут і ось тут.

      Капітан виставив на карту бронзові мітки. Мерседес очей не зводила з його рук у темних рукавичках. Ось ким вона була: очима і вухами кроликів, на яких вони полювали, тиха і невидима, наче мишка.

      – Мерседес!

      Подих урвався, коли та чорна рукавичка стиснула її плече.

      Відаль підозріливо мружив очі. «Він так на всіх дивиться із підозрою, Мерседес», – заспокоїла вона сама себе, щоби СКАЧАТЬ