Залишенець: Чорний ворон. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на мовє, мнє будєт очєнь пріятно. Удівітєльно мєлодічний язик.

      Деркач простодушно подивився на Чорного Ворона. Мовляв, а бачиш?

      – А «вітки» вип’єш? – спитав він у Птіцина.

      – Что такоє «вітка»?

      – Розбавлений спирт.

      – Я вабщє-то нє п’ю. Жєлудок падводіт.

      – А ми розбавимо тобі джерельною водичкою до десяти градусів, – заспокоїв його Деркач. – Інакше яка може бути балачка?

      – Развє что для разгавора, – погодився Птіцин.

      – Добре, сідай уже, – насупився Семен Чучупака. – Розбалакалися.

      Ворон здивувався ще дужче, коли Семен посадив цього покруча майже на покуті поміж собою і Деркачем, а збоку примостився ще й Панченко. Підвівся б з могили Василь Чучупака – всіх трьох вивів би за вал.[16]

      Першу чарку Птіцин цідив крізь зуби, видно, справді був хворий або остерігався сп’яніти в товаристві «головорізів». Одначе випив до дна, дрібно закліпав просльозілими очицями й потягся до сала, ніби хотів ще раз усім нагадати, що його дід мав прізвище Птах. Закушуючи, Птіцин кидав короткі позирки по кутках: його, вочевидь, здивувало, що в підземній «хаті» стіни вибілені вапном. Угорі на покуті висіли образи Богоматері та її Сина, а нижче – розгорнуті полотнища двох прапорів. Жовто-блакитний і чорний – холодноярський бойовий прапор, на якому срібною заполоччю було вигаптувано: «Воля України або смерть». Його погляд затримався на цьому написі, Птіцин перестав жувати, ніби, чогось не розуміючи, вчитувався в кожне слово по складах.

      Деркач знову налив.

      – Давай ще по одній.

      – Пастойтє, ми так і пагаваріть нє успєєм, – сказав Птіцин.

      – Встигнемо, – Чучупака простяг до нього свою чарку, запрошуючи поцокатися. – Ми ще не готові до серйозної балачки. Головне, що ти прийшов, не побоявся.

      – А чєво мнє баятся, я ведь шол на пєрєгавори, а нє сватацца.

      – Ну, то й не сиди, як засватаний, – сказав Деркач. – Будьмо.

      Птіцин покрутив носом, однак другу чарку хильнув сміливіше. Після третьої його бліде лице взялося рожевими плямами, він розслабився й повів очима по столах, приглядаючись до лісового товариства.

      Воронові сподобалося, що хлопці вже давно перестали витріщатися на Птіцина й загомоніли про своє, зачадивши міцним бакуном. Вони мовби відгородилися димовою завісою і від чекіста, і від отаманів, котрі з ним чаркувалися.

      Птіцин, помітно сп’янівши, не міг розібрати, чи то так накурено, чи на очі йому накотився туман.

      – Всьо ето харашо, в смислє водку п’янствовать, – сказав він. – Но мнє нада к вєчєру нєпрєменно вєрнуться в штаб гарнізона. Іначє Штеренберг… будєт волноваться.

      Він натякав, що в Мельниках під арештом сидять заручники, яких розстріляють, не дочекавшись його увечері. Але Семен Чучупака порадив:

      – А ти напишеш йому записку, що переговори затягуються до завтра. Це ж діло непросте, тут багато чого треба СКАЧАТЬ