Біле Ікло. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

      – І як це я не здогадався! – скрикнув Білл, поклавши рушницю на місце. – Адже зрозуміло, що вовк, який знає, коли треба з’являтися за своєю порцією під час годування собак, має також знати і вогнепальну зброю. Кажу тобі, Генрі, що ця тварина є причиною всіх наших нещасть. Якби не вона, у нас було б зараз шість собак замість трьох. Хоч не хоч, Генрі, а я піду за нею. Вона занадто хитра, щоб її можна було вбити на відкритому місці. Але я вистежу її й уб’ю з-під куща; це так само надійно, як те, що мене звати Біллом.

      – Для цього тобі не треба йти аж так далеко, – сказав його товариш. – Якщо вся ця зграя нападе на тебе, твої три набої будуть тим самим, що три відра води в пеклі. Ці звірі страшенно голодні, і якщо тільки вони нападуть на тебе, Білле, то, вважай, своє ти вже відспівав!

      Цього дня вони рано зупинилися на ночівлю. Три собаки не могли тягти нарти так само й з тією-таки швидкістю, що шестеро тварин, і вони виказували безумовні ознаки перевтоми. Мандрівники полягали рано, і Білл заздалегідь прив’язав собак таким чином, щоб вони не могли перегризти ремені один в одного.

      Але вовки ставали все сміливішими й не раз будили тієї ночі обох чоловіків. Вони підходили так близько, що собаки лютували зі страху, і людям доводилося час від часу підкидати у вогонь дрова, щоб тримати цих заповзятливих мародерів на достатній відстані.

      – Я чув розповіді моряків про те, як акули переслідують кораблі, – зауважив Білл, залазячи під ковдру після того, як багаття знову яскраво запалало. – Ці вовки – сухопутні акули. Вони знають свою справу краще, ніж ми, і повір мені, не для моціону прямують за нами слідом. Вони доберуться до нас, Генрі. Справді, доберуться.

      – Тебе, дурня, вони вже наполовину з’їли, – гостро заперечив Генрі. – Коли людина починає говорити про свою передчасну смерть, значить, вона вже наполовину загинула. От і виходить, що тебе вже майже з’їли, коли ти так упевнений, що це трапиться.

      – Що ж, вони знищували й дужчих людей, аніж ми з тобою, – відповів Білл.

      – Далебі, припини каркати! Несила мені!

      Генрі сердито повернувся на інший бік, здивовано відзначивши про себе, що Білл не виявив ознак роздратування. Білл був людиною запальною, і прояв спокою здався Генрі надто підозрілим. Він довго міркував про це перед тим як заснути, і останньою думкою його була така: «А бідолаха Білл дещо струх! Треба буде як слід узятися за нього завтра!»

      Розділ ІІІ

      Крик голоду

      День розпочався сприятливо. За ніч не пропало жодного собаки, тож обидва товариші вирушили в дорогу назустріч тиші, темряві й холоду в досить бадьорому настрої. Білл начебто забув похмурі передчуття минулої ночі й весело прикрикнув на собак, коли ті опівдні на нерівному місці перекинули нарти в сніг.

      Усе змішалося. Нарти перевернулися догори дном і застрягли між стовбуром дерева й великим каменем; довелося випрягати собак, щоб дати всьому лад. Мандрівники нахилилися над нартами, намагаючись СКАЧАТЬ