Біле Ікло. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ би я, щоб вони натрапили на череду лосів і забули про нас, – зауважив Білл.

      Генрі якось недоброзичливо забурчав, і близько чверті години тривало мовчання. Він спрямував погляд на вогонь, а Білл дивився на сяючі очі, які блищали в темряві, саме за межами світла, що падало від багаття.

      – Хотілося б мені бути вже в Мак-Геррі, – знову почав він.

      – Замовкни ти, будь ласка, зі своїми бажаннями й припини каркати, – сердито буркнув Генрі. – Це все твоя печія. Прийми, до речі, ложку соди, відразу настрій поліпшиться, і ти станеш приємнішим співрозмовником.

      Уранці Генрі збудила несамовита лайка, що лунала з вуст Білла. Генрі підвівся на лікті, товариш його стояв коло щойно розпаленого багаття з піднятими догори руками й викривленим від злості обличчям.

      – Агов! – вигукнув Генрі, – що трапилося?

      – Лягуха зник, – пролунала відповідь.

      – Не може бути!

      – Кажу тобі, він зник.

      Генрі виліз із-під ковдри й попрямував до собак. Він ретельно перерахував їх і адресував чергове прокляття темним силам пустелі, що позбавили їх іще одного пса.

      – Лягуха був найдужчим із-поміж усього цугу, – промовив нарешті Білл.

      – І до того ж він був далеко не дурним, – додав Генрі.

      Така була друга епітафія за ці два дні.

      Сніданок минув у сумному мовчанні, а потім чотирьох собак, що залишилися, знову впрягли в нарти. День, який настав, нічим не відрізнявся від попереднього. Люди йшли мовчки, серед крижаного моря. Тишу порушував тільки вереск їхніх ворогів, які незримо прямували за ними. З темрявою, що надходила наприкінці дня, вороги, відповідно до свого звичаю, почали наближатися, і крики їх зробилися гучнішими; собаки хвилювалися, здригалися й кілька разів у нападі панічного жаху плутали посторонки, поширюючи свій страх і на людей.

      – От що вас утримає, дурні тварини, – сказав того самого вечора Білл, самовдоволено оглядаючи свою роботу.

      Генрі припинив готувати їжу, воліючи подивитися, у чому річ. Його товариш не тільки зв’язав усіх собак, а й з’єднав їх за індіанським способом ломаками. Навколо шиї кожного собаки він причепив шкіряний ремінь, до якого прив’язав грубу ломаку завдовжки чотири-п’ять футів. Інший кінець ломаки був закріплений за допомогою такого самого шкіряного ременя до вбитої в землю тички. Собака не міг перегризти ремінь, прикріплений найближчим до нього кінцем ломаки. Палиця також не давала псу змоги дістатися ременя з іншого боку.

      Генрі схвально хитнув головою.

      – Це єдиний спосіб утримати Одновуха, – сказав він. – Він може прокусити будь-яку шкуру, як бритвою переріже. А тепер ми знайдемо їх уранці неушкодженими й на місці.

      – Закладаюся, що так воно й буде! – підтвердив Білл. – Якщо хоч один пропаде, я відмовлюся від кави.

      – Вони прекрасно розуміють, що в нас немає набоїв, – зауважив Генрі перед тим, як лягати спати, і звернув увагу товариша на блискуче коло, що їх оточило. – Якби ми могли зробити СКАЧАТЬ