Біле Ікло. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ загорнувшись єдиною ковдрою. Вогонь багаття згасав, і коло сяйливих очей замикалося все щільніше. Собаки з остраху ближче тулились один до одного, розгнівано гарчали, коли яка-небудь пара очей занадто наближалася. Раптом Білл прокинувся від гучного гавкання. Він обережно виповз із-під ковдри, щоб не перервати сон товариша, і підкинув дров у багаття. Коли вогонь розгорівся, коло жаристих очей трохи розширилося. Погляд Білла випадково впав на собак, що скупчилися. Протерши очі, він глянув уважніше. Потім знову заповз під ковдру.

      – Генрі, – покликав він, – агов, Генрі!

      Генрі забурчав спросоння:

      – Ну, що там іще?

      – Нічого особливого, тільки їх знову семеро. Я щойно порахував.

      Генрі відповів на цю звістку гучним хропотом.

      Уранці він прокинувся першим і збудив Білла. Була вже шоста година, але на світання треба було очікувати не раніше дев’ятої, і Генрі в темряві взявся готувати сніданок. Білл тим часом згортав ковдри й готував нарти.

      – Скажи, Генрі, – раптом запитав він, – скільки, ти кажеш, у нас було собак?

      – Шість, – відповів Генрі.

      – Неправда! – урочисто заявив Білл.

      – А що, знову сім?

      – Ні, п’ять. Одного немає.

      – Прокляття! – оскаженіло викрикнув Генрі й, полишивши приготування їжі, пішов рахувати собак.

      – Ти маєш рацію, Білле, Пузир зник.

      – І, напевно, він полетів стрілою, якщо вже зважився втекти.

      – Не думаю. Вони просто зжерли його. Закладаюся, що він добряче верещав, коли вони встромлювали в нього зуби… прокляті!

      – Він завжди був дурним псом, – зауважив Білл.

      – Але не настільки, щоб у такий спосіб позбавити себе віку, – заперечив Генрі.

      Він зміряв допитливим поглядом собак, що зосталися, оцінюючи кожного з них.

      – Упевнений, що ніхто із цих не утнув би такої дурниці.

      – Цих і ломакою не прогнати від багаття, – підмітив Білл. – Але я завжди гадав, що Пузир погано закінчить.

      І це було всією епітафією над собакою, що загинув у північній пустелі; але інші пси й навіть люди задовольнялися епітафією коротшою.

      Розділ ІІ

      Вовчиця

      Поснідавши й склавши в нарти елементарне табірне спорядження, мандрівники повернулися спиною до приманливого багаття й покрокували вперед, назустріч темряві. Повітря відразу озвалося жалісним виттям, з усіх боків лунали голоси, що перегукувалися між собою в нічних сутінках. Розмова стихла. Близько дев’ятої години почало світати. Опівдні південний край неба набув рожевого кольору, і на ньому чітко виступила лінія обрію, відокремлюючи опуклою ознакою північний край від країн полудневого сонця. Але рожева фарба незабаром зникла. Сіре денне світло трималося до третьої години, потім і воно згасло, поступившись місцем темній полярній ночі, що огорнула своїм покривалом безмовну пустельну землю.

      Темрява СКАЧАТЬ