Пармський монастир. Стендаль (Мари-Анри Бейль)

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Наполеона, поки я проживав своє багатство на його службі, мій батько, людина з уявою, що в мріях уже бачив мене генералом, заходився будувати для мене в Пармі палац. 1813 року всі мої статки складалися з недобудованого палацу і пенсії.

      – Пенсії? Три тисячі п'ятсот франків, як у мого чоловіка?

      – Граф П'єтранера був дивізійним генералом, а я скромним командиром ескадрону. Мені поклали лише вісімсот франків, та й ті почали виплачувати лише тоді, коли я став міністром фінансів.

      Оскільки в ложі сиділа тільки її господиня, дама досить ліберальних переконань, розмова точилася й далі так само щиро. Моска розповів, відповідаючи на розпити пані П'єтранера, про своє пармське життя.

      – В Іспанії під началом генерала Сен-Сіра я підставляв себе під кулі, щоб здобути орденського хреста і дещицю слави, а нині я одягаюсь як блазень, бажаючи мати платню в кілька тисяч франків і дім на широку ногу. Затіявши своєрідну шахову гру, я, вражений бундючністю тих, хто стояв вище мене, постановив посісти перше місце й домігся свого. Але найщасливіші для мене ті дні, які я вряди-годи можу провести в Мілані. Тут ще жива душа вашої італійської армії.

      Щирість, disinvoltura,[125] з якою говорив міністр такого грізного владаря, пробудили графинину цікавість. У цьому сановникові вона сподівалася зустріти чванькуватого педанта, а побачила, що він соромиться свого високого становища. Моска пообіцяв повідомити їй усі роздобуті новини про Францію. За місяць до Ватерлоо в Мілані це була неабияка сміливість. У ті дні, здавалося, вирішувалась доля Італії: бути їй чи не бути, і міланці горіли гарячкою надії чи страху. В такій обстановці загального хвилювання графиня намагалася більше довідатися про того, хто безпечно сміявся зі своєї завидної посади – єдиного засобу до існування.

      Багато цікавого, курйозного, незвичайного почула про Моску пані П'єтранера. Граф Моска делла Ровере Соредзана, розповідали їй, невдовзі стане прем'єр-міністром і фаворитом Ранунціо-Ернесто IV, пармського монарха, одного з найбагатших суверенів у Європі. Якби граф поважніше поводився, він уже посів би цю високу посаду. Подейкують, з цього приводу принц часто читає йому настанови.

      – Ваша високість, якщо я добре слугую вам, чого вас так обходять мої манери? – сміливо відповідав Моска.

      – Щастя цього фаворита, – додавали знавці, – не без колючок. Він повинен догоджати самодержцеві, людині розумній і проникливій, але схибнутій відтоді, як вона посіла монарший трон, – наприклад, самодержця мучать підозри, гідні лише боягузливої жінки. Ернесто IV поводиться хоробро тільки на війні. В битвах він разів з двадцять вів колону в атаку, як бравий генерал. Але він мов збожеволів, почав виголошувати гучні промови проти лібералів і свободи, коли по смерті свого батька, Ернесто III, повернувся до Парми і, на своє нещастя, став абсолютним монархом. Незабаром він забрав собі в голову, що його ненавидять, і в хвилину лихого настрою звелів повісити двох лібералів, винних у дрібних СКАЧАТЬ