Название: Пармський монастир
Автор: Стендаль (Мари-Анри Бейль)
Жанр: Классическая проза
isbn: 978-966-03-7000-5
isbn:
Дістатись до Комо вирішили власним човном: інший транспорт збудив би тисячу підозр. Але коли припливли в гавань Комо, маркіза раптом згадала, що забула в Гріанті важливі папери й послала по них перевізників. Природно, ті не могли нікому розповісти, як провели час у Комо обидві дами. А вони, прибувши на місце, найняли карету, – такі екіпажі чекають на гостей біля високої середньовічної вежі, яка височить над брамою міланської застави. Перше ніж візник устиг перекинутися з ким-небудь слівцем, вирушили з міста. За чверть милі на дорозі трапився знайомий молодий мисливець; побачивши, що дами ідуть без кавалера, він люб'язно запропонував провести їх до міланської застави, бо сам хотів пополювати в його околицях. Усе йшло гаразд, дами щебетали зі своїм молодим подорожнім, аж раптом на повороті, де шлях оббігає чудове лісисте узгір'я Сан-Джованні, коней схопили за гнуздечку троє переодягнених жандармів.
– Ох, нас зрадив чоловік! – вигукнула маркіза й зомліла.
До карети, заточуючись, підійшов вахмістр, що стояв неподалік, і сказав п'яним голосом:
– Я дуже шкодую, що мені доручено таку місію, але я мушу арештувати вас, генерале Фабіо Конті.
Фабріціо подумав, що вахмістр для сміху величає його генералом. «Ти ще поплатишся за це», – сказав він собі. Позираючи на перебраних жандармів, Фабріціо чекав нагоди, щоб вискочити з екіпажу і втекти полем.
Про всяк випадок графиня посміхнулася й сказала вахмістрові:
– Голубе мій! Невже ви вважаєте за генерала Конті цього шістнадцятилітнього хлопчака?
– А ви хіба не генералова донька? – запитав вахмістр.
– Погляньте-но на мого батька, – сказала графиня, показуючи на Фабріціо.
Жандарми зайшлися реготом.
– Тільки без розумувань! Покажіть ваші паспорти! – звелів вахмістр, роздратований загальними веселощами.
– Наші дами, їдучи до Мілана, паспортів не беруть, – з філософським спокоєм відповів візник. – Вони ідуть зі свого замку Гріанта. Ось ця пані – графиня П'єтранера, а та – маркіза дель Донго.
Геть спантеличений вахмістр підійшов до своїх людей, що тримали коней, і став радитися з ними. Нарада тривала добрих п'ять хвилин, але графиня втрутилась, попросивши дозволу проїхати кілька кроків і поставити карету в затінку. Хоча була лише одинадцята ранку, сонце пекло немилосердно. Фабріціо пильно оглядався довкола, міркуючи куди тікати, і побачив, як на курний гостинець польовою стежкою вийшла юна дівчина чотирнадцяти-п'ятнадцяти років; затуляючи хусточкою личко, вона тихо плакала. СКАЧАТЬ