Кров кажана. Василь Шкляр
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Кров кажана - Василь Шкляр страница 11

Название: Кров кажана

Автор: Василь Шкляр

Издательство:

Жанр: Ужасы и Мистика

Серия:

isbn: 978-966-14-6952-4, 978-966-14-4815-4

isbn:

СКАЧАТЬ потерпи.

      Авжеж, він ще накидає на себе єпитрахиль – широку і довгу стрічку, що звисає у нього з плечей по обидва боки, – без єпитрахилі священик не береться до жодного дійства.

      Потім він підходить до різьбленого столика-тумби, що, власне, і є жертовником, – на ньому стоїть темна срібна чаша на високій ніжці, такий же срібний ківшик, вазочка-дискос і гарнюня фігурна лжеця – ложечка… Він відчиняє в жертовнику дверцята, дістає звідти синю, як сапфір, карафку, тоді наливає темного трунку в чашу і в ківшик. Бере в одну руку чашу, у другу лжецю і підходить до мене.

      – Відкрий ротик.

      – А очі? – питаю я.

      – Вони в тебе й не закривалися, – каже він і, набравши у лжецю напою, пропихає мені його в рот, як маленькій дитині ліки.

      Я довго тримаю той трунок між язиком і піднебінням, вслухаюся в смак, що схожий на присолений мед і трохи відгонить чи то сирими грибами, чи… спер… мою першу лжецю причастя я ковтаю без найменшої огиди й тільки потім питаю:

      – Що це?

      – Кров кажана, – каже він.

      Проте й після цього я зовсім не бриджусь і слухняно відкриваю рот, коли він підносить до моїх вуст другу лжецю.

      – Ще…

      – Подобається? – він вкладає у мою руку чашу, а сам відходить до жертовника, бере ківшика й теж відпиває невеличкий ковток.

      – Чому кажана? – питаю.

      – Бо нам потрібні крила, щоб перелетіти ніч. Його кров запалить нашу з тобою кров.

      Зненацька я вся зіщулююся. Лівобіч од мене у мороці ризниці спалахують два гострих вогники. Очі… щура? Нічого так не боюся, як цієї пацючні і її бридкого писку. Видно, звикло жирувати в коморі – тепер скаженіє у церкві од голоду. Я ще не перевела подиху, як щось загриміло в жертовнику, і він затремтів.

      – Не бійся, там умонтовано холодильник, – сказав він. – А ти що подумала?

      Вогники тим часом погасли.

      – Тут водяться щури?

      – Ні, звідкіля ти взяла?

      – Мабуть, мені привиділось.

      – Можливо. Але зі мною ти не повинна нічого боятися.

      Він підходить до мене, схиляється, знов цілує короткими дотиками, але широко й спрагло, наче ловить губами дощові краплі, відтак кінчиком язика шукає вологу в моєму роті. Йому бракує того липкого нектару, що ще дужче роз’ятрює ненасить, він знімає з мене зміїний пасок, накладає руки на мої стегна, і вони, його руки, налиті магнетичним теплом, підіймаються вгору разом із чорним шовком, разом із моїм ліфом, і, зрозумівши його, я нахиляюся так, що одна моя грудь верхівкою опускається в чашу, а друга у ківшик, і потім він припадає до моїх сосків, спиваючи з них присолений мед, що пахне спер… спершу грибами, тоді моїм тілом і молоком, якого ніколи не носила в собі, та ось воно струменіє у нього, бо чого ж так болісно набубнявіли мої майже дівочі дієчки, а на коричневих кружалах напнулися жили.

      Однак СКАЧАТЬ