Кров кажана. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Серафим галантно, так, як і вперше, взяв мою руку, але притулився губами не до зап’ястя, а до кінчиків пальців. Потім узяв вказівний окремо і поцілував його в пучку.

      – Це той? – спитав загадково.

      – Котрий? – не зрозуміла я.

      – Ти все забула, – він запалив свій «кемел», зітхнув димом і ввімкнув передачу. – Ти забула нашу телефонну розмову.

      – І впала у ваших очах?

      – Так, упала з неба, – сказав він. – Судячи з твоїх кіс – із самого сонця.

      Я цей комплімент оцінила і щиро віддячила:

      – Ні, отче, я нічого не забула. Тепер я вірю, що ви й на відстані можете розбудити камінь.

      – Ти не схожа на камінь.

      – Схожа, – сказала я. – На той камінь, що так повільно летить угору, але швидко падає вниз.

      Він подивився на мене з награною підозрою.

      – Ти де навчалася?

      – Я? В академії мистецтв.

      – Видно, – сказав він. – Ти що, художник?

      – Ні, у мене немає професії, – відверто зізналася я. – Закінчила мистецтвознавчий факультет, який дає позірні знання й сяку-таку ерудицію, та не дає спеціальності.

      – Навіщо ж туди вступала?

      – Дурна була. А чоловік улаштував, бо мав там багато друзів.

      Я не сказала, що Нестор обрав академію, аби й там тримати мене на очах, а щодо професії, то я йому, власне, такою й була потрібна. Домашньою.

      До Гострої Могили було кілометрів десять, і незабаром ми в’їхали в село, де за широким вигоном, окупованим гусьми та індиками, виднів храм Івана Богослова. Того святого, котрий запевняє нас у своєму Об’явленні, що з небес на землю скинутий був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинутий він був додолу, а з ним і його ангели були скинуті. А коли змій побачив, що додолу він скинутий, то став переслідувати жінку…

      Чи так, отче?

      Це була скромна церковиця, що й справді стояла на дубових палях, – із перечорнілого дерева, занедбана тими часами, коли тут гніздилася колгоспна комора, і лиш новий хрест сяяв на ній під червневим полудневим сонцем, бо старий був зірваний ще до того, коли тут почали зберігати збіжжя, а новий аж горів під сонцем, і ось до цього храму вже заходить жінка із сонця, як каже Іван Богослов у своєму Об’явленні, тобто жінка, зодягнена в сонце, і сам священик одчиняє перед нею церковну браму, заводить її – ні, не в притвор, де мусять стояти грішники й оглашенні, – а веде на середину храму, відтак проводжає до іконостаса, який відгороджує од усіх парафіян вівтаря, святая святих, ховає від них Царство Небесне, бо ще в четвертому сторіччі святий Василь Великий сказав, що натовп богомольців заважає священнослужителям зосередитися під час творення таїнств, тож треба їх якось відгородити од вівтаря, – міркував святий Василь Великий і наказав напнути між середньою частиною храму і вівтарем завісу, тобто протягти… ширму, авжеж… звичайнісіньку чорну ширму, за якою завжди приховується таїна, і через півтори тисячі років навіть СКАЧАТЬ