Гонихмарник. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ приносить мисочку гарячого смачнючого бульйону, дівчина страшенно радіє. Вона майже дві доби не їла. Аліні здалося, що такої смачної страви ніколи не куштувала.

      – Голодній кумі – хліб на умі, – жартує батько.

      Після сніданку тато цікавиться – чи збирається вона сьогодні до Академії? Аліна, аж самій дивно стало, каже – так. Коли вони виходять із майстерні, Василь запитує доньку:

      – А як ти назвала її?

      Звичайно, мається на увазі картина. Аліна відразу відповідає, ніби назва давно вже сидить у голові ще до її створення.

      – Пошматоване небо!

      – Пошматоване небо! – повторила вже для себе, крокуючи вранішньою травневою вулицею. – Химерна назва, як і світ…

      3. Той, що носить чорне

      Я придумаю світ, щоб прокинутись в ньому,

      Я придумаю час, щоб зустрітися з ним.

      Я придумаю ціль, і до неї дорогу,

      І терни на шляху, щоби був непростим.

Олег Стасик

      Ранкова пора у місті. Нестямно горять білі свічки каштанів, зоріють світлячки акацій, мов прощальний акорд травня, потужний і п’янкий акорд. Життя триває, видозмінюючи реальність. Палітра білої фарби, дбайливо приготована небесним художником, виливається на світ натхненням творця, а чи того, хто тільки-но збирається ним стати.

      Аліна стоїть на перетині двох вулиць і не поспішає переходити на інший бік, хоча світлофор впевнено підморгує зеленим. Її зачіпають руками, раменами, сумками, перехожі бурчать невдоволено, обходячи таку собі несподівану живу перешкоду. Засвітився червоний. Перед очима замиготіли машини. Роздоріжжя – на вулиці, у житті. Кожного дня робимо вибір або хтось його робить за нас… Розмірковуємо, куди рушати. Стільки доріг! Вибираєш одну. Інколи жалкуєш, але повернути назад не вдасться, коли зметикуєш, що не туди завернув. Рух односторонній. А якщо піти на червоний? Й Аліна робить перший крок на…

      Чиясь чіпка сильна рука рвучко шарпає її назад. Аліна втрачає рівновагу й майже падає, перечепившись через бордюр. Та ті ж таки руки втримують її і ставлять обережно на ноги.

      – Ну ти даєш, Аліно! Я також буваю заглибленим у себе, але не настільки! – чує в себе над вухом знайомий голос.

      Це сусід знизу, господар Бузка, Петро.

      – Ой, слухай. Замислилась. Дякую тобі, Петре, – розуміючи безглуздість ситуації, виправдовується Аліна.

      – Пусте! Ми ж сусіди. І не тільки помешканнями, – доволі поважно провадить Петро.

      – Як це – не тільки помешканнями? – дивується Аліна.

      – А так… Ми з тобою живемо сьогодні? Так. Живемо в одному будинку, ходимо однаковими маршрутами. Ось тобі наочний приклад, – Петро киває в бік світлофора. – Зрештою, живемо в одному місті, дихаємо од…

      – Ой, Петре! Жартуєш? Із такою серйозною мармизою! В одному місті, на одній планеті, в одній сонячній системі, СКАЧАТЬ