Гонихмарник. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ летить назустріч землі і… прокидається, не знаючи, чи вижила вона там, у сні. Шалена думка приходить несподівано: «Якби не вижила – не прокинулася б».

      Холодний піт рясно вкриває все тіло. Аліну трусить від побаченого у сні чи то від холодного світанку, який заповзає в майстерню через навстіж розчинене вікно. Вона натягує собі на голову ковдру, яку в сні відкинула вбік, і знову засинає…

      Ранок починається не з дуже приємних звуків за стіною. Там щось грюкає, надто голосно гуде, аж висвистує. Через стінку – мансарда сусіднього під’їзду. Вона завжди стояла занедбаною пусткою. Належала ЖЕКу і використовувалася в господарських потребах, як склад чи вихід на дах для того, щоб полагодити його або почистити стічні труби, у які набивалося неслухняне сухе осіннє листя, пташине пір’я та різний непотріб, занесений жартівником вітром, а потім змитий дощем. Аліна кілька хвилин лежить, не рухаючись, і розуміє, що їй не спиться не лишень від цих набридливих звуків. Хтось дивиться на неї.

      Аліна різким рухом скидає на підлогу ковдру. На підвіконні сидить Кажан і, не соромлячись, роздивляється дівчину.

      – І чому я не здивована? – говорить чи то собі, чи то йому Аліна.

      – Доброго ранку, сонько! Хто рано встає – тому Бог дає! Вікна чому на ніч не замикаєш? То правдива спокуса. Усе навстіж відкрите, просто гріх не зазирнути. Тяжко перепрошую, бачу – розбудив. Якби знав, що ти ще спиш, наказав би майстрам прийти пізніше. Ми ж тепер із тобою типу сусіди. Мій старий майстерню для мене вибив. Доводжу до пуття.

      – То ти цілком випадково тут? Гуляв сусідньою дахівкою і забрів у гості, – єхидно говорить Аліна. – Ти дійсно ненормальний і справді мене переслідуєш? – Алінині ноги навпомацки шукають капці біля ліжка й не знаходять їх. Ота звичка навіть влітку спати в піжамі – лишалася з Аліною ще з дитинства. Те ж саме й стосовно кімнатних капців.

      – Вони біля вікна, – ніби зовсім не чуючи сердитих слів дівчини, доброзичливо підказує Кажан.

      Аліна вже починає звикати до дурнуватої манери хлопця не відповідати на запитання.

      – Слухай, чому б тобі не піти звідси, га? – роздратовано випалює Аліна. – Не думаю, що я можу тебе вразити чимось, чого ти досі не бачив.

      Вона підходить до вікна, щоб зачинити.

      – Прикро, мала! Не з тої ноги встала? Може, поп’ємо кави й побалакаємо? Класна хата.

      – Не в цьому житті, малий! На сьогодні ти в мої плани не входиш, – й Аліна майже силою виштовхує хлопця зі свого підвіконня. Замикає на всі замки вікно й наглухо зашторює його.

      Ранок остаточно зіпсований, як і день, судячи із звуків за стіною. Перевдягається в спортивні шорти, у білу футболу і йде бігати. Біг завжди діє як транквілізатор. Коли виснажуєш до межі тіло, то принаймні на деякий час забуваєш про те, що тебе хвилює чи бентежить. Згодом проблеми, зазвичай, знов-таки вертають, однак це дає змогу не зациклюватися на них СКАЧАТЬ