Бот. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Тіло, ясний перець, шукатимуть, але пустеля вміє зберігати таємниці».

      Чилієць ще раз злодійкувато роззирнувся. Горизонт був порожній.

      Текіто рвучко нахилився, схопив мертвого хлопчика під пахви і потягнув у пустелю на захід від дороги. Хлопчик виявився страшенно важким. Добре треновані м’язи завжди важчі за драглистий жир. Через хвилину чилієць захекався так, що аж в очах померкло.

      – От кабан! – вилаявся Текіто, стираючи піт з лоба. – Наче зі свинцю відлитий.

      Хвилину чи дві він віддихувався, присівши навпочіпки, після чого поволік тіло далі, час від часу сторожко зиркаючи навкруги.

      – Господи, тільки б ніхто не проїжджав, – руки Текіто тремтіли, як у неврастеніка. – Господи, благаю, зроби так, щоб ніхто не з’явився на дорозі.

      Темрява густішала. Разом з нею гострішали звуки. Машина зникла за пагорбом, проте холостий туркіт двигуна та розмите світло фари виказували її місцезнаходження.

      Відтягнувши хлопчину на достатню відстань, Текіто спинився і довго відсапувався. Руки та шорти чилійця почорніли від крові. Нічого, випере вдома.

      Він заспокоївся (наскільки це було можливо в такій ситуації) і зібрався рушати назад.

      – Пробач, малий, – кинув Текіто наостанок. – Я не хотів. Просто… так вийшло.

      Несподівано хлопчик поворухнувся. Чилієць зойкнув і ледь не закаляв штани (вдруге за вечір – хай йому!), але зразу розкумекав, що мертві не ворушаться. Отже, кремезний голопуцьок живий! За мить русявий хлопчина скубнувся вдруге, а з його уст злетів стогін. Рани на животі закровили.

      – Гівнюк! – заверещав Текіто. – Ти не здох! – а тоді задер руки і прокричав у темряву, звертаючись до Господа, якого щойно так палко просив прибрати всіх небажаних свідків з дороги: – Ну ти тільки подивись – він не сконав, сучий син! Мазефакер!

      Хлопчик відкрив рота і беззвучно поворушив губами. Його очі ожили. Якийсь час вони хаотично метушилися, аж поки не сфокусувались на обличчі Рейеса. Зіниці звузились, а по набряклих білках розплилась чорнота. Малюк глипав на чилійця з несамовитістю, геть не властивою дванадцятирічному хлопчику, якого щойно ледь не закатали в асфальт. З очей віяло чимось потойбічним, точно не людським, через що від погляду мали б хапати дрижаки. Проте сонце вже закотилося за небокрай, прохолодна пітьма заливала простір, і в сутінках Текіто Рейес не приглядався до обличчя збитої дитини.

      – Бляха, і що тепер з тобою робити? – схопився Текіто за голову. – Краще б ти відкинувся, чесне слово!

      Скрадливий внутрішній голос підступно зашептав: «Залиш його… Покинь вилупка… І він помре».

      Закусивши губу, перекупник задер голову і втупився у порожнечу над головою, де поступово, одна за одною вмикалися безпристрасні цятки зір – єдині свідки його злочину.

      Текіто був ще тим гендлярем. Текіто був злодюжкою і дебоширом. Можливо, колись він перетвориться на кінченого наркомана, СКАЧАТЬ