Бот. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ геть, проказав лікар. Здоровий глузд несамовито чіплявся за останню відчайдушну думку, що це таки людська істота. На випадок, якщо малий не розуміє англійської, Джей-Ді повторив іспанською, ретельно вимовляючи слова: – Necesita ayuda?[7]

      Істота мовчала. Правда, коли кардіохірург говорив, хлопчик скривлював і розтягував губи.

      Джей-Ді відчув, як жах кліщами перечавлює горлянку. У скронях натужно бухкала кров. Річардсон глибоко вдихнув і зробив другу спробу. Останню. Затинаючись, пролепетав:

      – У тебе все гаразд? Просто я думав… ми можемо допомогти… підкинути до…

      І ось – знову! Білошкірий хлопчак беззвучно поворушив губами. Затягнуті кривавою плівкою очі не відлипали від лікаревого лиця. Малий ніби намагався говорити, проте з губів не злітало ні звуку. Це виглядало настільки моторошно, що Джей-Ді відступив кілька кроків назад.

      Моментально істота позадкувала, віддалившись на таку саму відстань.

      Лікар глитнув слину. Сухий сірий вітер лизав їхні постаті. Зі сходу від Анд сповзали сутінки, сірим саваном накриваючи мертві землі. У голові Річардсона кресонув здогад: «Він повторює мої дії! Рухається точно, як я, і намагається говорити, коли я розмовляю». І в тому чомусь не було нічого кумедного.

      – До сраки все! – лайнувся чоловік, крутнувся круг себе і, закидаючи ноги, попер до авто. Він біг, приклавши руку до грудей, борючись із темними колами, що спливали перед очима, і бажанням зиркнути назад. Переконатися, що той, із пустелі, не мчить слідом.

      Коли до позашляховика лишилося кілька кроків, Джей-Ді потрапив ногою у глибку, втратив рівновагу і, скрикнувши, витягся ницьма. Тремтячи всім тілом і проклинаючи себе за незграбність, Річардсон підтягнув під себе коліна, скочив на ноги і… озирнувся. Хлопчик стояв на місці. Дивився йому вслід усе тим же нестерпно-кривавим поглядом.

      Більше не озираючись, мов риба, часто ковтаючи атрофоване пустельне повітря, лікар рвонув уперед.

      – Сеньйоре, це ви? Скажіть, що це ви! – загорлав Флавіо, коли Джей-Ді, червоний, мов варений рак, і з немислимо виряченими баньками, плюхнувся на сидіння. – Скажіть, що ви не помінялися з ним тілами!

      – Заводь швидше машину, старий телепню! – гаркнув лікар, стираючи рукою кров з подряпини на щоці. – Не патякай дурниць! Який, на хрін, обмін тілами?! Ворушись, Фабіо!

      – Я ж вам казав…

      – Не тринди!!! Заводь джип! Забираймося звідси!

      – Слухаюсь, сеньйоре… Слухаюсь…

      «Range Rover», тягнучи за собою шлейф із пилу, сіпнувся і почесав на захід.

      У цей момент краєчок сонячного диска черкнув лінію обрію.

      II

      Вівторок, 4 серпня, 17:56 (UTC -4)

      73-й км шосе № 25 «Кармен-Альто – Калама»

      Пустеля Атакама

      Текіто Рейес пахкав косячком і співав, тримаючи кермо однією рукою. Його вантажівка – старезний банькатий «Mercedes» СКАЧАТЬ