П’ятеро на острові скарбів. Энид Блайтон

Чтение книги онлайн.

      Уранці діти пішли на пляж, і хлопці на власні очі переконалися, що Джорджа набагато краща за них плавчиня. Вона плавала потужно й швидко, надовго затримуючи подих під водою.

      – Чудово плаваєш, – сказав Джуліан із захватом. – Шкода, що в Енн поступу немає. Енн, тобі слід замах потренувати, інакше ніколи не зможеш запливати так далеко, як ми.

      Після купання усі дуже зголодніли. Діти зійшли стежкою на кручу, сподіваючись на тривний підобідок… І справді наїдки вже чекали на них. Холодне м’ясо і салат, сливовий пиріг і кастард[1], а на завершення – сир. Діти ураз все вмололи!

      – Що ви збираєтеся робити післяобід? – спитала мати Джорджі.

      – Джорджа повезе нас човном до затонулого корабля на тому боці острова, – відповіла Енн. Тітка дуже здивувалася.

      – Джорджа повезе вас? – перепитала вона. – Джорджо… що з тобою сталося? Ти досі ніколи нікого туди не возила, хоча я просила тебе про це десятки разів.

      Джорджа мовчки їла сливовий пиріг. Під час їжі вона не вимовила ні слова. Її батько до столу не вийшов, і діти почувалися невимушено.

      – Знаєш, Джорджо, я дуже рада, що ти намагаєшся слухатися батька, – знову почала її мати. Але Джорджа заперечно похитала головою:

      – Я це роблю не з примусу, – нарешті мовила Джорджа. – Роблю тому, що так хочу. Не повезла б нікого дивитися на трощу, навіть королеву Англії, якби вона мені не сподобалася.

      Мати розсміялася:

      – Що ж, це гарна новина: тобі сподобалися кузени. Сподіваюся, ти теж їм сподобалася.

      – Атож, – вихопилася Енн, бажаючи підтримати дивну кузину. – Нам справді подобається і Джорджа, і Т…

      Вона вже зібралася повідомити, що їм також сподобався Тімоті, коли отримала такий стусан по кісточці, що скрикнула від болю й на очі їй набігли сльози. Джорджа гнівно глипнула на неї.

      – Джорджо! Чому ти вдарила Енн, коли вона так добре говорила про тебе? – гримнула на неї мати. – Зараз же забирайся з-за столу. Я не терпітиму такої поведінки!

      Джорджа мовчки встала з-за столу й пішла у садок. Вона щойно відкраяла скибку хліба й шматочок сиру. Але все залишила на тарілці. Діти засмутилися. Особливо журилася Енн. Як могла вона з дурного розуму забути, що не можна згадувати про Тіммі!

      – Будь ласка, дозвольте Джорджі повернутися, – попросила тітку Енн. – Вона не хотіла вдарити мене. Це сталося ненароком.

      Але тітка дуже розсердилася на Джорджу.

      – Доїдайте, – розпорядилася вона. – Тепер, звичайно, Джорджа буде мурмоситись. Господи Боже мій, така важка дитина!

      Дітей не турбувало, СКАЧАТЬ