П’ятеро на острові скарбів. Энид Блайтон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з’явився дядько Квентін. Він був на вигляд незвичайним чоловіком: дуже високий, дуже похмурий, із суворими зморшками на широкому чолі.

      – Привіт, Квентіне, – звернувся до нього батько. – Давно я тебе не бачив. Сподіваюся, наша трійця не завадить твоїй роботі.

      – Квентін працює над дуже важкою книжкою, – пояснила тітка Фенні. – Але я виділила йому окрему кімнату на іншому боці будинку. Тому, думаю, його ніхто не турбуватиме.

      Дядько поглянув на дітей і кивнув їм. Невдоволення залишалося на його обличчі; дітям було трохи лячно, і вони зраділи, дізнавшись, що він працюватиме в іншому крилі будинку.

      – А де Джорджа? – запитав він грудним голосом.

      – Знову кудись пішла, – відповіла тітка Фенні з прикрістю. – Я веліла їй залишатися тут і зустріти своїх двоюрідних братів і сестру.

      – Її слід відшмагати, – сказав дядько Квентін. Діти не второпали – жартує він чи ні. – Ну, діти, сподіваюся, вам тут сподобається і, можливо, ви навернете Джорджу на добрий розум.

      У Кирін-котеджі не знайшлося кімнати для ночівлі матері й тата, тому, нашвидку повечерявши, вони поїхали до готелю в найближчому містечку. Наступного дня, одразу після сніданку, вони збиралися повернутися до Лондона. Тож попрощалися з дітьми увечері.

      Джорджина доти не з’явилася.

      – Шкода, що ми не побачилися з Джорджиною, – сказала мама. – Перекажіть, що ми її любимо й сподіваємося, що їй урешті-решт сподобається гратися з Діком, Джуліаном та Енн.

      Із цим мати й батько поїхали. Дивлячись, як їхня велика машина повертає за ріг, діти відчули себе трохи самотніми, але тітка Фенні повела їх нагору, щоб показати їхні кімнати, й незабаром вони повеселішали.

      Хлопцям відвели одну кімнату на двох: з похилою стелею на горішньому поверсі й з чудовим видом на бухту. Вона їм дуже сподобалася. Енн мала спати разом з Джорджиною в кімнатчині з видом на вересовище позаду будинку. Але одне бічне вікно виходило на море, що дуже втішило Енн. Кімната була приємна, у вікно зазирали троянди.

      – Шкода, що досі немає Джорджини, – сказала Енн тітці. – Хочу на неї подивитись.

      – Вона – утішна маленька дівчинка, – відповіла тітка. – Іноді вона буває грубою і непривітною, але серце у неї добре, віддане і щире. Вона подружиться з вами, і це буде назавжди… Щоправда, вона дуже перебірлива у виборі друзів.

      Енн раптом позіхнула. Хлопці несхвально подивилися на неї, бо знали, що буде далі. Так і сталося.

      – Бідолашна Енн! Як ти втомилася! Вам усім слід негайно лягти у ліжка і добре виспатися. І тоді завтра ви встанете зовсім свіжими, – сказала тітка Фенні.

      – Енн, ти дурепа, – грубо зауважив Дік, коли тітка вийшла з кімнати. – Ти чудово знаєш, що спадає на думку дорослим, щойно ми починаємо позіхати. А я ще хотів ненадовго спуститися на пляж.

      – Перепрошую, – вибачилася Енн. – Не могла стриматися. Ти й сам позіхаєш, Діку, і Джуліан теж.

      Хлопці справді позіхали. Їх заколихало у довгій дорозі. Потай вони хотіли СКАЧАТЬ