П’ятеро на острові скарбів. Энид Блайтон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ узявши у Енн хліб із сиром. – Ти трохи не втнула дурість, і я копнула тебе, тож ми поквиталися. Звичайно, ти можеш поїхати з нами.

      Енн майнула до хлопів, аби сказати, що все залагодилося, і через п’ятнадцять хвилин діти гуртом побігли на пляж. Біля човна стояв засмаглий хлопець-рибалка, віком років чотирнадцяти. З ним був Тіммі.

      – Човен готовий, Джорджо, – мовив він з усміхом. – І Тіммі теж готовий.

      – Дякую, – відповіла Джорджа і сказала всім сідати в човен. Тіммі теж туди стрибнув, енергійно вихляючи довгим хвостом. Джорджа відштовхнула човен від берега, сама вскочила в нього й сіла на весла.

      Веслувала вона чудово, і човен швидко поплив синьою бухтою. День був гарний, і діти тішилися рухом човна. Тімоті стояв на носі й щоразу, коли здіймалася хвиля, гавкав на неї.

      – Він кумедно поводиться у негоду, – сказала Джорджа, налягаючи на весла. – Гавкає як божевільний на великі хвилі й дуже гнівається, коли вони плескають на нього. Він дуже добре плаває.

      – Правда ж, гарно, що з нами собака? – вигукнула Енн, всіляко намагаючись спокутувати провину. – Мені він дуже подобається!

      – Гав! – відповів Тіммі глибоким голосом і повернувся, щоб лизнути Енн у вухо.

      – Я упевнена, він зрозумів, що я сказала, – Енн була в захваті.

      – Звичайно, зрозумів, – сказала Джорджа. – Він геть-чисто все розуміє.

      – Ми підпливаємо до твого острова! – збуджено повідомив Джуліан. – Він більший, ніж я гадав. А ще онде замок!

      Діти підпливли до острова й побачили гострі рифи навколо нього. Не знаючи проходу між ними, жоден човен або судно не змогли б причалити до скелястого острівця. Посеред нього, на невисокому пагорбі, височів зруйнований замок. Його мурували з великих білих каменів. Зруйновані арки, вежі та стіни – ось усе, що лишилося від колись прекрасного замку, гордовитого й міцного. Тепер тут жили галки, а на горішніх каменях сиділи чайки.

      – Виглядає цей замок страшенно таємничо, – сказав Джуліан. – Добре б тут висадитися й розгледітися. Не кажучи вже про те, щоб заночувати пару ночей!

      Джорджа припинила веслувати. Обличчя її пожвавішало:

      – Послухайте, а мені це й на думку не спадало! Провести ніч на моєму острові! Лише ми вчотирьох. Готувати їжу й уявляти, що ми тут живемо. Еге ж, чудово?

      – Атож, – погодився Дік, захоплюючись островом. – Гадаєш, твоя мати дозволила б нам таке?

      – Не знаю… – із сумнівом відповіла Джорджа. – Може, й так. Ану спитай її.

      – А сьогодні можна тут висадитися? – спитав Джуліан.

      – Ні, якщо ви хочете побачити затонулий корабель, – відповіла Джорджа. – Сьогодні ми повинні повернутися до підвечірка, а часу стане лише доплисти на інший бік острова Кирін і повернутися назад.

      – Ну, я дуже хотів би побачити кораблетрощу, – сказав Джуліан, розриваючись між островом і трощею. – Дай-но я трохи повеслую, Джорджо. Не можна, щоб ти увесь час веслувала.

      – Можна, – відповіла Джорджа. – Але я радо полежу СКАЧАТЬ